Розділ 7

Акрам 

Я помітив її майже одразу. Повна протилежність моїй Земфірі. Рабині, яку я кохав найбільше в житті. Нарощені вії, татуаж стрілок та декілька звичаюних тутаювунь. Можливо, їх більше ніж дві, але це я побачу, коли роздягну її. Дуже зараз хочу забути нестерпне дівчисько, яке бісить і зводить зрозуму однаково сильно.
Треба покінчити з цими думками раз і назавжди! 

- Нехай підніме погляд,  - наказав арабською, а Інга, яка вже давно не приваблює допомогла перекласти. Вона дівчина з досвідом, хоч і набридла швидко. 

Подарував їй одні з найкращих арабських духів та почався рай. 

Її звали Ада. Гарна, розумна, з досвідом та дуже енергійна, Ада. Так, вона розповіла своє справжнє ім'я майже одразу. Адже, зрозуміла, що мені не має сенсу брехати. Бо я можу як і боготворити, так і втоптати у багнюку. Одне моє слово і усі, хто є зараз тут ніхто. 

- Що ж, Ада... Ти досить гарна в ліжку. Ось думаю, чи не залишити тебе в себе? - запитав я, коли вона натягувала пом'ятий, через бурхливу ніч, костюм для східного танцю 

- Вау, ти знаєш українську? Нарешті зрозумілі нам обом розмови, - повернулась до мене та посміхнулась. - Але ні. Я сама по собі та і не моє це місце. 

- А де ж твоє місце? 

- Турція, - майже одразу випалила вона, а я здивувався. Сказала правду? Вона? - Тобто, Турція не погана, але моє місце Україна. 

Бреше. Сто відсотків бреше, але намагається не показувати цього. Гаразд, нехай буде так. Цього дня не хотілось бути головним. З нею і не вийде. Вона не моя іграшка або рабиня. Вона тут тому, що сама цього хоче. Так, я можу купити її, можу продати, хоч і не маю на це права, можу вбити, а можу відправити додому. Але ж вона все одно не є моєю. Як і Земфіра... 

- У твоєму серці інша і, моя порада, не вештайся по ескортницям. Якщо кохаєш її, то засунь до жопи усі свої арабські примхи та будь з нею. - грубо порадила Янголова. - Кохання творить дива. І, якщо вона кохає тебе, навіть іслам прийме, це я тобі гарнтую, - засміялась, а на душі стало тепло-тепло. Так, все ж таки, розумна. 

- А ти б прийняла? 

Приблизилась максимально близько. 

- Прийняла б. Заради коханої людини я готова на будь-які вчинки. Окрім одного... 

Різко зірвалась з місця та вже хотіла вийти, але я зупинив. 

- Адо, дякую... Біля дверей подарунки. То все тобі. Сподіваюсь, ще побачимось. 

- Сподівайся, - моментально вдягнула свою маску, відправила мені повітряний поцілунок та вилетіла з кімнати, ніби і не було її тут ніколи. 

Так, бо Ада Янголова може залишитись лише у серці. Не її це, бути поряд фізично.