Розділ 26

Київ. Наш час

- Ось така вона. Історія всім відомої Ади Янголової. Далі я віддала себе творчості. На мамині кошти відкрила студію, почала працювати. Через три роки ми з Женею одружились. 

- А Діма? - запитала дівчина. 

- Діма... Ми довго ворогували, але зараз він став для мене найкращим другом. Ліна займає важливу частину мого життя та працює в мене дизайнером. 

- Господи, то це та сама Ліна... 

- Так! Чудова дівчина. Вона мені, як мама, - відповіла Ада. 

- Останнє питання. Чи коштувало воно того? 

- Не знаю... Якщо б не ескорт я б могла піти набагато далі. Бо не в моїх принципах працювати за дві копійки на ринку і сподіватись, що завтра буде краще. Я хотіла мати все одразу тут і зараз. І маю. Хоча, все могло закінчитись набагато гірше. Тому, не мені судити. 

*** 

- Як пройшло інтерв'ю? - Запитав Женя, який чекав Аду на вулиці. 

- Добре. Я нарешті стала вільною від усіх цих думок. 

- Завтра в Стамбул... Скучила за улюбленим містом? 

- Шалено. Обожнюю його так само сильно, як і тебе, - посміхнулась та поцілувала хлопця в губи. 

До них підбігла компанія підлітків. Подув вітер, перші жовті листочки вже зривались з дерев. 

- Адо, це ви? Я обожнюю вашу творчість, ви мотивуєте мене працювати над собою і далі. Хочу стати відомою, як ви. Можна з вами фото? Ви чудова дівчина, дякуємо вам за вашу творчість. 

- Так, дівчата давайте, я завжди згодна! 

Дитячі мрії іноді здаються лише маячнею, адже ми не занадто мудрі, щоб відтворити їх і шукаємо шляхи набагато простіше. Але від цього легше все одно не стає. 

Іноді життя саме підкидує нам проблеми. Воно хоче побачити, чи впораємось ми з ними? Чи візьмемо з них урок? І якщо так, то станемо тими, ким хотіли стати все життя.



Щов дощ.
Вона сиділа у вікна
І писала строки про життя.
У вушах лунала музика,
Дівчина стала дорослою.
Поряд гомоніла родина.
Закінчився театр
Вона зняла маску
Та стала собою 
І не ховає порізів,
Що робила сто тисяч разів перед тобою.