Розділ 22

Львів. 2016 рік.

Два місяці потому. 
 

- З НОВИМ РОКОМ!!!! - зачувся бій курантів. Вистріли феєрверків. 

- З НОВИМ ЩАСТЯМ!!! 

В обличчя дув вітер, але я не звертала на нього увагу. Мені було добре. Нарешті. По-справжньому добре. 

Я стояла біля Жені, а поряд була його компанія друзів, та Алінка. Люди, яких я обожнювала. Женя познайомив нас одразу ж і ми почали дружити усі разом. Він, ніби, витягнув мене з моїх проблем та допоміг не впасти в депресію після тієї ночі. В мене нарешті з'явився друг, з яким можна поділитись усім. 

Ну, майже всім. Я не розповіла йому про ескорт, і не збираюсь. Він не повинен дізнатись. Ця інформація лише зіпсує усе, що ми будуємо. 

Так, мені подобається Женя по-справжньому. Не так, як це було з тим самим Дімою. Так, він закриє мою справу та поїде, але що з того? Зараз все так добре, що я не можу та навіть не хочу думати про щось інше. Навіщо?
Я намагаюсь почати нове життя та залишити минуле в минулому. Тільки так можна дійсно стати щасливою. 

Мій блог в інстаграм розвивається. Я пишу пости на всім цікаві теми, придумую та показую танці та вже навіть почала на цьому заробляти. Підписники приходять не так швидко, як би мені хотілось, але результат вже не поганий. За ці два місяці життя дійсно перевернулось. 

Жені зателефонували і він відійшов. Я насупила брови та задумалась. Хто може  телефонувати у таки час? 

- Все добре? 

- 2 січня нас чекають на оголошення заповіту, - як я відразу не здогадалась! Лише ці придури можуть ось так дзвонити та псувати настрій. Знову, напевно, батько постарався. 

- О Господи. Я ще не готова зустрітись з усіми своїми родичами, яким потрібні лише гроші, - слова самі вилетіли і я навіть не встигла подумати. Адо, чи не ти втекла з дому заради грошей? Чи не ти завжди думала, лише про них? 

- Так, ненавиджу таких меркантильних людей. 

- Ненавидиш? - перепитала я. 

- Так. Їх життя не має сенсу. Бо воно в них завжди, лише в папірцях. Поїхали додому? Досвяткуємо там, - але я не чула його. У голові лунали його слова про меркантильність. - Адо? 

- Що? Так... Поїхали. 

Я навіть не попрощалась ні з ким. Ненавидить... Що ж, то він ненавидить мене і сам про це ще не знає. Це вже якийсь турецький серіал, а не реальне життя людини. Хоча, як ми вже знаємо, Ада і не з таких проблем виходила. Зараз же я не така, правильно? 

***
Автівка зупинилась біля воріт будинку. Женя не дозволив мені переїхати навіть по приїзду з Києва. Ми ж типу пара. Хоча, сам Діма не дуже в це вірить (та і зрозуміло чому), тому і ми самі не дуже притримуємось цієї ідеї. 

- Жень, дякую тобі за все, що робив і ще будеш робити, - чомусь видала я та стисла його руку. Він різко потягнув мене на себе та поцілував. 

Це все відбулось дуже швидко, але я не відштовхнула його. Навпаки, ми вирішили переміститись у дім. 

Ми не помічали нічого. Я відчувала лише його самого. Його дотики, його сильні руки на собі. Всесвіт змінювався за лічені хвилини. Моє серце відчиняло двері для першого та справжнього кохання. 
Але нашу ідилію перервало світло, яке увімкнулось. Я швидко злізла з Жені та повернулась до його батька. Він сердито дивився то на мене, то на свого сина. 

- І, що тут коїться? 

- Це взагалі-то моя дівчина і ми можемо займатись чим завгодно, - фиркнув Женя. 

- Дівчина... Але чи все ти знаєш про свою дівчину? - він підійшов впритул до мене. Я почала трястись. - Амандо, можливо ти все розповіси? 

Господи, ні!! Тільки не зараз, не в цю чудову ніч. 

- Ні! Закрий рота зараз же! - почала верещати я. Сльози вже застилали обличчя. Я давно не чула ні від кого ім'я Аманда. І, як виявилось, мене вже просто трясе від нього. Страх. Шалений страх правди. 

- Чи знаєш ти, що дівчина, яку ти привів у наш будинок та називаєш своєю працювала в ескорті та спала зі мною за гроші? 

Господи, він стільки часу мовчав, а зараз ось це каже? Не вірю... Ні, ні, ні!!! 

- Що? - Женя був у шоці. 

- Тому, я навть не впевнений, що її звати Адою... Я терпів все це заради тебе, синку, але мені здається, що цього цирку досить. Цей шматок не потрібу не повинен був взагалі опинитись в цьому будинку. Для мене закон, не водити сюди ескортниць. Та і взагалі дівчат. 

Я не знала, що робити. Це все відбулось так швидко, що я навіть не знала, як все пояснити. 

- Женю, давай поговоримо, будь ласка! - Сльози полились ще сильніше. Я доторкнулась до його плеча, але він відсторонився, ніби оппікся. 

Хоча ні... Він просто зневажав. Достатньо лише одного погляду, щоб зрозуміти, що тебе не важають за людину. А просто за шматок ганчір'я. 

- Просто скажи, це правда? - він був ображений. Світло, що горіло в його очах п'ять хвилин тому змінилось на темряву. 

- Так, я дійсно там працювала, але ви не маєте ніякого права мене звинувачувати... Ви звикли до грошей, чудового життя та з дитинства не думати про свої вчинки. А я просто гризла землю заради перемоги!!! І ви ніхто, щоб мене судити тут і зараз, - я вибігла та зачинила за собою двері з такої силою, що могло потріскатись скло. В мене не було сил щось доводити їм... Йому. 

Господи, чому моє життя все одно вертається до старту? Все, як було у Турції. Я позповідаю правду, тікаю, плачу та знову ламаю чудову картинку, яку ж сама і побудувала. 

Я йду на цих підборах по снігу. Мені вже на все все одно. Я готова до будь якого повороту подій. Що ще може статись? Мені здається, що за ці роки я вбила в собі все, що залишалось від гордості. Так, я дійсно була звичайним непотрібом. Єдине, не торгувала тілом на трасі, а сиділа в ескорті. Але нічим воно не відрізнається. Діма намагався то втоптати мене у багнюку, то приголубити. Він хотів прив'язати мене цим до себе. Ось, що я зрозуміла. Але не вийшло. Він лише знизив мій психічний стан до нулю. Всім дякую за увагу! Мабуть, це фінал. Філіт аля комедія, друзі...