Розділ 21

Я бігла довго. Чула, як батько наздоганяє мене. Не зупинялась, але і не бігла швидше. В один момент мені все це так набридло. В горлі зупинився комок. Захотілось рвати. Я впала на сніг, подивилась на небо, воно було синє. Його нічого не хвилювало. Воно бачив сотню жахливих подій. А людей, які не впорались з ними, забирало в свої обійми. Я закричала. Мій голос охопив весь ліс, увесь степ. Я закрила очі і почула лише батька, який наздогнав мене. Намагатись втекти вже не було сенсу...

Я прокинулась і підскочила в ліжку. На вулиці йшов дощ. Гром намагався увірватись у мою кімнату, а краплі води стікали по склу. Поряд сидів стурбований Женя, а біля туалетного столика стояв Діма. 

- Я... Мені, напевно наснилось щось погане. Чому ви тут? - Я вихопила з рук хлопця склянку звичайної води та почала жадібно пити її, ніби пів року пробула в пустелі. 

- Ти кричала, як різана на весь будинок, -  розповідав Діма. Весь цей час він дивився прямо мені в очі. Від цього ставало не по собі ще більше. - Жень, принеси їй заспокійливе. В моїй кімнаті третя полиця зверху. 

Ми залишились наодинці і Діма підсів ближче. По кожі пройшли мурашки. Я сховала руки, на яких ще залишались порізи. Вони ніяк не хотіли проходити. 

- Адо, мене бентежить твій стан. Можливо, треба викликати психолога? Ти впевнена, що добре почуваєш себе після смерті мами? 

Ні, він що, знущається? Тобто, він сам спочатку намагається зламати мене, переслідує по цьому будинку, нагадує про ескорт, а тепер запитує, чи все добре? Та він не в адекваті. Або температура. Та що завгодно, але не здоровий глузд!! 

- Ти зараз дійсно це кажеш? - Засміялась я. - Ніхто мені не треба. Тим більш, від тебе. Ще в психіатрічну лікарню мене запихнеш. Не треба, дякую. Можеш йти. 

- Я нагадаю, що ти досі в моєму будинку, - його тон змінився. 

- Та в тебе сто відсотковий біполярний розлад, друже. Краще собі заспокійлового накапай. 

Цієї ночі я так і не змогла заснути. Женя приніс мені ліки, але вони не допомогли. Я дивилась у стелю та думала. Вперше за весь цей час не про себе і своє життя, а про танець, який завтра знімати в профіль. Хтось рахує овечок, щоб заснути, а я рахую рухи у танці. Можливо, моє життя перестає бути таким поганим? 

Зранку я зрозуміла, що сидіти в домі не вихід. До того ж, поїхали звідси усі. Тому, в мою голову прийшла чудова ідея. Піти та купити новорічні прикраси. Ялинку замовлю з Женею або поїдемо та оберемо справжню. 

Плюс це чудова ідея для блогу. Думаю, моїм підписникам буде цікаво на все це подивитись. 

Одягнулась так само, як і вчора, лише сукня була трохи тепліше та вже жовтого кольору. З чорним він поєднувався просто чудово і виглядала я, як пчілка Мая. 

На вулиці вже не було снігу. Лише холодно, ніби вже зима. Я вирішила прогулятись пішки вуличками Львова. Я знала це місто, як свої п'ять пальців. 

Новорічну атмосферу я підняла собі швидко. Купа ялинкових прикрас червоного, зеленого, чорного кольорів. Гірлянди, які переливались усіма кольорами веселки. Згрібала з поличок усе, що мені подобалось. Цей Новий рік повинен пройти чудово. Я забула про усе, що так мене турбувало. Таке відчуття в мене було, лише тоді, коли я танцювала. І я рада, що можу знайти його ще десь. 

Але все це швидко пішло від мене геть, бо з кінця магазину мене покликали дуже знайомі мені люди. 

- Адо!! Це, що, дійсно ти? - Усі проблеми з Дмитром, Женею та смертю мами не зрівняти з тим, що я відчула зараз. Господи, ну тільки не вони. 

Так, це були мої старі-добрі друзі. Точніше, подруга і хлопець, яких я покинула майже три роки тому. 

《- Вже сьогодні ввечері я відправляюсь у Київ, - видавила я, дивлячись у очі подруги.

- Вау! Чудовий подарунок на День народження від батьків. Тобі там дуже сподобається, - Таня, як завжди, не зрозуміла мене. А Кирило приєднався до привітань і все це заганяло мене у глухий кут.

- Ні, ви не так зрозуміли. Я тікаю з дому, - ось тепер запала тиша. Пронизлива тиша, яка намагалась вгамувати новий спалах моїх емоцій та потоваришувати з сумнівами.》

- О, Господи, Адо, це дійсно ти? Як же ти змінилась!!! - Заверещала Таня та почала мене обіймати. 

- Я так за тобою сумував... - Кирило хотів мене поцілувати, але я відштовхнула його. 

- Гей, спокійно, хлопчик. В мене є наречений. Тому, вибач, але відносини ми не повернемо. Дивно, що ти нікого собі й досі не знайшов. 

- В тебе такий вигляд чудовий!! - Таня не чула нічого з розмови з Кирилом та продовжувала свою розмову. - Адо, ти дійсно добилась свого.... Молодець, - колишня подруга оглядала мене з ніг до голови. - Чому ти нам не зателефонувала, коли приїхала? 

- Померла мама і... Я просто ще не встигла, - я взагалі-то і не збиралась, але їм це знати не обов'язково.
Київ. Наш час. 

- Ви не хотіли з ними зустрітись? Чому? 

- Чомусь у їх присутності в мені щось перемикалось. Я знову ставала тією малою мавпою, засмученою на весь світ, - усміхнулась та дістала пляшку з водою. 

- Але ви важали себе більш мудрою з тих часів? 

- Звісно, що так. Я не казала все, що думала. Іноді, це не треба робити. Хитрістю та язиком за зубами можна зробити в сто разів більше, ніж правдою, яка нікому не потрібна.