Розділ 15

ЧАСТИНА 2 

Ну що, задоволена?
Ти хотіла подобатись їм
Ти подобаєшься їм
Але в чому ж твоя проблема?
Ти, як душа незаспокоєного духа
Скільки б бовдурів не обвила
Всередині порожньо
Скільки б компліментів не отримала
Все одно засмучена
І кожен раз, чіпляясь за шанс
Шанс відчувати, кохати, піклуватись
Розумієш, наскільки холодна
Грати не цікаво, коли отримала все, чого бажала
Правильно?

Розділ 12 

Діма

Я складав її речі в яскраву, як сама вона, валізу та не розумів, що ж з нею сталось? 
Так, ці дівчата роздратували її, але кохання? Як взагалі можна було закохатись у мене? Вона гарна дівчина, мені добре з нею, але ж для неї це повинна бути лише робота. І додому я дівчат не приводив і ніколи не збираюсь. Це принцип і я його не зміню. Нічого доброго в мене з нею не вийде. 

Та все ж, Аманда... Вона вміє запасти в душу. Я не кохав її, але постійно згадував. Як вона бігла до Дніпра, як танцювала в самому центрі фестивалю, і всі погляди були приковані до неї. Яскрава, швидка, гарна, хвилинами, проста. Ось, яка ця Аманда. Але ж навіть ім'я це не її. Така ж сама маска, як і все в ній. Напевно, тільки зі мною вона була щирою та показала себе справжню. 

Це мене розізлило. Кинув останню її сукню та швидко зачинив валізу. Досить цих ігор. Не знаю, де вона і дізнаватись не збираюсь. Відправлю її речі до неї в Київ, а сам їду до Львова. Скоро повертається Женя. Досить усього цього. Набридло.


Київ. Наш час 

- Ось так і закінчилось моє маленьке щастя... Чи, можливо, я лише думала, що це було воно? - Сльози вже підступали, але ні. Ада обіцяла собі не плакати тут. Напевно, цю обіцчнку вона не стримала... 

- Я Вам дуже співчуваю... Тобто, ви поїхали додому? Одразу ж? Навіть не заїхавши за речами? 

- Я одразу ж поїхала в аеропорт. У тому ж одязі, в якому була. Грошей вистачило б на переліт у Київ та потяг до Львову. Я боялась не встигнути доїхати. А від Діми мені вже нічого було не потрібно. 

Київ. 2015 рік.

Я, п'яна в стільку, сходжу на колію вокзалу у Львові. Тут вже випав сніг. Прохолодно, в одній сукні, ось так стояти тут. 

Перший раз за два роки вмикаю телефон Ади. Дивлюсь на час. Десята година ранку. Я все встигаю, але не впевнена, що зможу доїхати спокійно. Так, коньяк був досить дорогий, але від цього хитає не менше. 

Я сіла прямо на асфальт біля якоїсь споруди. Так, на засніженій дорозі. Мені було вже все одно. Була тиша. Ліхтар тьмяно освітлював вулицю, хоч і був вже день. А мої сльози котились по щоках. Чому я? Я ж бо просто хотіла покохати, назбирати грошей. Я хотіла втікти... І втікла. Нарешті знайшла куточок щастя, але знову тікаю, і куди? У місце, де мене так само зламали люди...
Я плакала. Притискала коліна до грудей та плакала. Люди проходили, дивились на мене, як на п'яну алкоголічку, але ж, як вони можуть судити? Як можна взагалі, щось думати про людину, не знаючи її історію? Напевно, я ніколи не зрозумію. 

- Добрий день. Ада Янголова, так? Пройдіть, будь ласка, зі мною, - почула я над собою голос молодого чоловіка. 

Підняла голову та побачила хлопця. Він був стурбований моїм станом. Був одягнений досить гарно. Біла рубашка, сині бруки та червона валіза. 

- Я Євгеній, - він простягнув мені руку і тільки-но я взяла її у відповідь, потягнув мене на вихід з вокзалу. 

- Гей, куди ми йдемо та звідки знаєте моє ім'я? - щоб вимовити це треба було напружитись. 

- До моєї машини, - єдине, що сказав хлопець. 

Я ще дуже погано тямила, що роблю тому просто йшла. Я, ніби втратила сенс життя, я просто йшла туди, кули вів цей милий хлопець, десь мого віку. Років 20-22. 

Я сіла у статний автомобіль, на переднє сидіння. Все, ніби у кіно. Він-багатий хлопець підбирає бідну, (хоч я і не була бідною, зараз здавалась саме такою) дівчинку в яку закохався з першого погляду. Але я не вірю у казки. Не зараз. Не в наш час. Чого йому від мене потрібно? За цим неодмінно стоїть щось ще. 

- Я ще раз питаю, куди ми їдемо? Випусти мене зараз же!! Добрий принц з небес, в мене не має часу на цю маячню та домогу тобі з домашнім завданням "Будьте милосердними". В мене проблеми і зараз я повинна їхати вирішувати їх. 

- Он, як одразу протверезіла. Але перегаром все ж таки несе... Та не важливо. Я від Аліни. Сестри твоєї. Вона сказала, що ти зможеш допомгти мені та попрохала бути поряд. Поки їдемо, розповідай мені, що сталось, - він дійсно від Алінки? Так, вона вже все напевно знає... Поганого б хлопця не порадила. Але все ж таки, що йому потрібно від мене? 

Голова гуділа. І від потяга, і від цього Жені, і від випитого алкоголю. Чомусь, я хотіла йому вірити. 
Хоч він і просив розповісти, що сталось, я не стала його слухатись та просто мовчки сиділа.


Ми під'їхали до статного, великого будинку. Ніжні кольори відразу ж припали мені до вподоби, але мене все одно турбував один момент. Ну, а бо ж декілька мільйонів моментів. 

- Приїхали. Виходь, - наказав хлопець і я здивувалась. Занадто приказний тон. 

- Я не вийду звідси доти, доки ти не розповіси мені усе, що хочеш від мене!! - Мене вже дуже бісила ця ситуація. Якщо я запізнюсь на похорони, ніколи собі не пробачу. 

- О Господи, ти занадто вперта!! Добре, я все поясню тут.  Я навчаюсь в Америці і в мене є подруга в Києві. Взагалі, дівчат у мене багато... 

- Мене це не цікавить, - перебила я. 

- Та помовчи вже ти та дай сказати!! Так от, моєму батьку це зовсім не подобається. Адже, він важає, що я майбутній спадкоємець і просто повинен поряд мати нормальні дівчину. А поки її не має, він не збирається сприймати мене в серйоз. Так ось, Катруся розповіла мені про твою сестрі Аліну. Сказала, що та зможе допомогти. Ну, а Аліна направила мене до тебе. 

- Гаразд, а чим я можу допомогти? - більш спокійно мовила я. 

- А ти станеш цією дівчиною! На декілька місяців. Будеш чудовою дівчинкою перед моїм батьком і він зрозуміє, що я можу бути серйозним. 

- Це смішно. До того ж, в мене зараз великі проблеми, щоб цим займатись, - я намагаюсь вийти з машини, але він затримує мене за руку. 

- Почекай же ти!! Я гарний юрист. І я знаю, що в тебе померла мати. Я допоможу тобі з усім, чим скажеш. Буду підтримкою та опорою. Я знаю про твою сім'ю вже все. Твої родичі зжеруть тебе одразу, як побачать, і поряд повинна бути людина, яка розуміється на цьому та підтримує. 

- Почекай, стій. Ти... Що ти знаєш про мене, окрім сім'ї? - я знову почала хвилюватись. 

- Я не хочу лізти в твоє життя, тому тільки це. Захочеш - розповіси більше. 

- Добре... Гаразд, я згодна. 

Київ. Наш час. 

- Але чому він не взяв дівчину зі свого кола? 

- Його батько знав про знайомих Жені все. А потрібна була та, про яку його батько нічого не знав. Забавно так? - посміхнулась Ада. - Адже, знайшов саме ту, яку таточко знав, хвилинами навіть краще... 

- Ви про що, вибачте? 

- Пізніше зрозумієте. 

- Добре...Чому Ви погодились на цю пропозицію? 

- Тому, що мене тільки, що покинула людина, яку я покохала. В мене померла мати і я зламалась. Я знову почала курити, хоча й ненавиділа запах цигарок. Женя міг допомогти мені, а я йому. При тому, що сталось я все одно залишилась досить меркантильною, - вона витерла сльози та усміхнулась. 

Ада обіцяла не плакати. Не плакати тут. Але це неможливо. Так, вона не відпустила минуле. Вона сильна, але не настільки, щоб перестати, щось відчувати до нього. Адже, забути про нього можна, лише переставши відчувати щось. По-іншому не вийде. І Ада про це знала.