Розділ 14

Київ. 2015 рік 

Поцілувавши мене в щоку, Діма поїхав у справах. В мене є цілий вечір на саму себе, бо вже завтра зранку я поїду у пошуках нового вбрання, проведу час із Дмитром у ліжку та ще й у вечері поїду на банкет. Тому, треба насолодитись цією атмосферою зараз. 

Я вийшла на балкон та побачила чудовий, ніби смарагдовий, захід сонця. Перше, що врізалось в голову "Мені треба не берег океану." 

Він був прямо на проти отелю, тому, навіть не перевдягаючись із шортів та футболки, я побігла до води. Сіла прямо на пісок та почала насолоджуватись моментом. 

Вже трохи прохолодний пісок обволікав  ноги, залишки від сонця ще освітлювали океан, а вітер роздував моє волосся. Господи, це те, про що я мріяла все своє життя. Я маю гроші, як і хотіла. Я сиджу на березі океану і не думаю, як буду повертатись додому, як і хотіла. Ніхто не знає мене справжню, як я і хотіла. 

Життя так швидко змінило мене... Я навіть не помітила. Ось так, у мегаполісах, коли люди до останнього видиху намагаються вилізти зі злиднів загублюють самих себе... Та я теж себе, напевно, загубила. Всі знають Аманду і навіть я сама вже зовсім забуваю про Аду. Звичайну Янголову Аду без понтів, грошей та ескорту. Чи зможе Ада теж прийняти це все? Раніше здавалось, що я можу все... Та чи так це насправді? 

Перший раз за довгий час я почала копатись у своїй голові та налічила чимало запитань... Але ж і відповіді я на них не мала. 

*** 

Велика зала, багато незрозумілих людей, але одного їхнього погляду достатньо, щоб показати свою силу та можливість морально задавити. 

Але ж і я не відставала. Грати на людях та робити вигляд, що я одна з них я навчилась давно. Моя сестра, Аліна, обожнює театр та грає там вже довгий час. Можливо, і мені спробувати себе в акторстві? Адже, показати себе на вищому рівні я майстер. 

Але тут все було по-іншому. Люди дивились на мене, ніби бачили не гарну дівчину, а якесь опудало. Напевно, вони ніколи не бачили тут Дмитра з кимось. Навіть я здивувалась. Ідеальне місце, щоб принизити свою самооцінку. 

- Амандо, ось там стоять дівчатка моїх друзів. Поспілкуйтесь. Ви повинні сподобатись один одному. До речі, Емму ти вже знаєш, а другу звати Кейт, - він посміхнувся та залишив мене на самоті. 

Ну, а я направилась до цих "подружок" , яким я не сподобалась іще з далеку. Було відчуття, що своїм зміїним ядом вони почали захищатись, як тільки я сюди зайшла. Це навіть смішило. 

- Звідки ти та, що тут робиш з Дмитром 
Віталійовичем? Я думала, в нього смак на дівчат покраще... - оцінююче подивилась на мене Емма. 

Так. Все зрозуміло. Манер в них менше, ніж у корови. Одразу ж починати із запитаннями на світській бесіді. 

До мене підійшов офіціант і я взяла келих червоного вина. Одразу ж трохи надпила. 

- Манери з вас так і пруть... Я з Києва. І так, сама у шоці, що він нарешті обрав когось дійсно чудового, а не якусь цацу з грошима свого таточка, - відповіла я та відпила ще трохи вина. Напиватись я не хочу, але мене всю трясе. Треба заспокоїтись. 

Моєї спини хтось торкнувся, що я ледь не похлинулась. 

- Амандо, дівчатка, чекаємо вас у п'ятій залі. Починається гра, - Діма подивився на мене з посмішкою та пішов займати місця. Так. Казино. Грати в нього мене знову ж таки навчила Аліна. Іноді здається, що актори можуть все. 

- Дівчинко, ти впевнена, що будеш з нами грати? Тут треба мати розум та гроші. А в тебе немає нічого з цього... - почала до мене чіплятись Кейт. 

- Слухай, ще слово і... 

- І що? Підеш скаржитись Дмитру, що якусь селянку ображають погані дівчатка? - вона почала голосно сміятись, а я, не довго думаючи, підняла свій келих і вилила залишки вина їй на голову.
Кейт почала кричати. Я з грохотом поставила келих на стіл поряд, що він розлетівся на маленькі шматочки. Забрала свою сумочку та попрямувала на вихід. Дмитро перегородив мені шлях. 

- Що у вас тут сталось? 

- Якщо ти привів мене сюди знову нагадати, що я лише ескортниця, то дякую. Пам'ятатиму до кінця життя. До речі, вони також, - показала я у сторону Кейт і Емми. 

- Та чому ти постійно на мене ображаєшься? Це почалось ще у Києві, коли я запросив тебе сюди! 

- Можливо тому, що я дійсно закохалась у тебе, але ти постійно нагадуєш про гроші, які я отримаю в кінці? 
- Гей, ми так не домовлялись. Ти чудова дівчина, розумна. Але я дорослий чоловік і не буду дійсно зустрічатись з дівчиною, якій точно не 25, як ти кажеш. В мене є голова на плечах. 

- Я тебе зрозуміла і дякую за чесність, але мені це все набридло, - я обійшла його та пішла на вихід, але в останню мить викрикнула. - Не хвилюйся, додому я дістанусь сама. 

Я вийшла на вулицю та вдихнула свіже повітря. Істерика вже була поряд і стримувати її було важко. Знявши підбори я пішла по гарячому асфальту босоніж. 

Коли я вже завернула за поворіт до аеропорту мені зателефонували. Не дивлячись на екран, підняла слухавку та прокричала:
- Та що вам всім ще від мене треба!? 

- Це Ада Янголова? - монотонно запитав  якийсь чоловік. 

- Так, це вона... - вже трохи заспокоївшись відповіла я. Звідки вони знають номер Аманди? 

- Ваша матір сьогодні померла. Ваш батько та поліція бажають бачити вас завтра о 12.00 ранку в Львові. Будуть похорони 

- Я... буду, - ледь змогла вимовити я та впала прямо на підлогу. 

Крик виривався з мене сам по собі. Ні, ні, ні! Я знову все втратила. Я ж просто хотіла відчути щастя... Але знову отримала розбите серце...
Мама. Вона померла. Померла і частина мене.