Розділ 12

- Амандо, ну ти просто богиня! Як ти могла ще й роздумувати над такою пропозицією? - в один голос кричали Юлька та Керра.

- Ох, дівчата. В мене досить грошей, щоб і самій туди полетіти. Мене більше здивувало, що він захотів знову скористатися моїми послугами, а не просто запросив до Турції. Мені здалось, що я йому справді сподобалась...

- Яка різниця, що він там думає, якщо результат однаковий? Головне, ти скоро потрапиш у країну з чудовою історією! Чекаємо фото із замку Султанів, - весело вела своє Керра.

Ця дівчина мені дуже подобалось. І я рада, що познайомилась з нею. Вона обожнює історію. Навіть дивно, що така розумна людина працює у такій сфері. Хоча, як вона сама каже, її мета назбирати грошей та почати мандрувати і збирати по одній історичній речі зі всього світу. І я б дуже хотіла почитати про її подвиги, тому, сподіваюсь на невеличкі записи, які вона потім надішле й мені.

Її ім'я - Керра, сто відсотків таке ж реальне, як моє - Аманда. Тобто, вигдала вона його так само, як і я. Але ж і не розповідає справжнє. Насправді, в цьому плані я її розумію. Не хочу, щоб вони знали мене, як Аду. Вони з іншого всесвіту. Безжального та страшного, де важко залишитись самим собою.

***

Діма знову був сам у своїй машині.

- Ми летимо бізнес-класом, але там буде багато людей, що будуть присутні пізніше на фуршетах, тому вести себе, як треба починай вже з аеропорту. Згода? - серйозно запитав він.

- Міг і не казати. Я і так розумію, як повинна себе вести ескортниця на таких заходах, - я пристегнула на собі ремінь безпеки та повернулась до вікна. Всю дорогу ми мовчали.

Я не знаю, чому вела себе саме так. Щось не давало мені спокою. Відчуття, що я дійсно закохалась. Не в гроші Діми, а в нього самого. Це дуже незвичне відчуття, але я вже не можу його заперечувати

Не розмовляли ми й до перевірки квитків. Я або сиділа у телефоні, роблячи нові фото, або просто мовчала.

Вже у літаку, коли нам принесли шампанське, і я нарешті всілася, Діма запитав:

- Амандо, ти образилась на мене через щось? - який розумний!

- Просто не має настрою, - я встала та пішла у напрямку туалету.

Холодна вода привела мене до тями, не дивлячись на макіяж. Ні. Я не повинна так себе вести, адже і він мені нічого не винен... Тому зараз я вийду звідси, ніби нічого й не було. Закину подалі усі почуття, що почали розвиватись, та почну далі грати свою роль. Адже, я тут, лише заради грошей. Не забувай, Адо. Ти тут, лише заради грошей.

Я казала це собі знову і знову, як мандру, поки не дійшла до свого місця. Солодко посміхнулась Дімі та поцілувала його у щоку.

- Які в нас плани на день? - запитала я, адже, у країну ми прибудемо зранку.

- Спочатку ми потрапимо на фестиваль. Потім, ближче до вечора, в мене ділова зустріч, але ти залишишся вдома.

- Добре. Тоді, поки, що я хочу поспати, - я вже повернулась до вікна вмоститись, але згадала про одне прохання. - Ох, як я могла забути! Дімо, я дуже хочу потрапити у замок Султанів та їх сімей. Будь- ласочка.

Величне століття та в принципі історія Османської імперії цікавили мене завжди. Це те, що подобається мені, здається, все моє життя і я просто не можу втратити шанс подивитись своїми очима, де відпочивала Валіде, а де готувалась їжа для усього гарему.

Їх життя було таким вишуканим та цікавим. Дівчата втрачали гордість, аби тільки хоча б один раз роздягтись перед султаном, або завоювати хоча б трохи поваги від вищої частини населення.

- Так, це можна влаштувати. Я обов'язково підберу день, - він підморгнув мені та дістав телефон.

Київ. Наш час.

- Адо, ти й досі цікавишься історією цієї країни?

- Так, і зараз в мене є можливість приїздити туди постійно, - дівчина посміхнулась. - Там особлива атмосфера. Як тільки я покидаю Україну, отримую спокій та щастя. Адже, воно залежить не лише від людей, але й від місця... Я вже давно думаю над тим, щоб переїхати туди.

- Скільки разів ти була там?

- Вже й не перерахувати... В мене є можливість приїздити туди у будь-яку хвилину. Хіба це не щастя?

Київ. 2014 рік

Ми прилетіли, коли країну ще освітлювали ліхтарі та віяло прохолодою. Адже, в Києві наближається зима. Так, тут все одно тепло, але відчувається, що не так, як завжди.

Я відмовилась від піджака Діми. Я хотіла кожною клітиною відчути на собі це місто. Стамбул - з першої хвилини у саме серце. З першого подиху я запам'ятала це відчуття і більше ніколи не забуду.

- Так, Амандо, спочатку їдемо в готель. Треба перевдягнутись, а далі на фестиваль. Він починається якраз о дев'ятій ранку,і нам треба бути на відкритті, - я не сперечалась та просто йшла слідом.

В одну хвилину до нас підійшла якась дівчина з чоловіком. Шоу починається...