Розділ 11

Київ. Наш час. 

- Чому Ви кажете, що відчули щастя і думали, що так буде завжди, але помились? 

- Тому, що це правда. Далі відбулось ще кілька місяців цього не справжнього щастя і все. Почався ад, з якого я вилізла лише після сотні психологів та підтримки близьких. Дякую Богові, що в хвилину, коли я вже готова була покінчити з собою, вони були поряд. Але я знову забігаю на перед. Ти краще скажи, як тобі Діма? Бо занадто багато розмовляю я, - дівчину не дуже це хвилювало, але вона розуміла, що людям вже набрид її гарний голосочок. У блогерстві, журналістиці та біхнесі вона розуміла дуже багато. Ада вже давно перестала бути тією безглуздою стервою. 

- Мені він здається чудовою людиною, яка хоче щастя і я не до кінця розумію, хто Вас так зламав. Сподіваюсь, не цей чоловік, -  нервово посміхнулась інтерв'юєр. 

- Не буду нічого казати з цього приводу, бо ми вже близько до моменту мого падіння, - в голові почали випливати картинки минулого. Янголова поблагала у Бога побільше сили та продовжила. - Наступний місяць ми спілкувались, але лише в переписці. Я розуміла, що він сумує, але не подавала виду. Ні в нього, ні в мене не було часу на зустріч. Я продовжувала працювати. 

- Але ж він вам подобався... Але Ви вирішили не покидати роботу? 

- Так. Я залишилась. Нічого після того ресторану не було. Мене й досі цікавили гроші і тільки вони, тому я не ризикувала покинути роботу заради щастя поряд із чоловіком. До того ж, можливо, одруженим. Хоча це й не дуже мене хвилювало. 

Київ. 2015 рік

Я вже годину намагалась приготувати собі пиріг. Ці не зрозумілі, але дуже гарні рецепти з інстаграму просто-таки змусили мене піднятись та спочатку сходити у магазин, а потім ще й стояти та готувати це дві години. 

Голос мого телефона, який розривався через дзвінки, я почула не одразу. Музика у моїй квартирі грала занадто гучно. 

Висвітилось, що телефонував Діма. Я вирішила підняти слухавку, не дивлячись на вимащені у мукі руки. 

- Амандо, в тебе все добре? Чому ти не брала слухавку, я розхвилювався, - хм, по голосу чую, що дійсно розхвилювався. 

- Дивно, але я також можу бути зайнята, - фиркнула я. -  Щось сталось? 

- Можна я приїду до тебе? Дуже скучив і мені треба дещо тобі розповісти, - це великий натяк на продовження вечора
До того ж, у мене вдома. А сьогодні працювати та приймати гостей я не дуже готова. Але моя цікавість перемогла. Та і бажання знову побути щасливою теж. 

- Приїзди. Буду чекати о сьомій, - посміхнулась я та відключилась. Сьогодні треба бути на висоті. 

*** 

За тридцять хвилин до приїзду Діми я була готова. Встигла домовитись з подругами про зустріч на завтра та доготувати свій тортик. Він, до речі, вийшов дуже гарним, але я не впевнена, що дуже смачним, тому замовила ще й суші, які просто обожнювала. 

Одягнула я свою червону сукню, що була нижче коліна. Сережки, що подарував мені хтось з моїх численних чоловіків та браслет. 

Діма прийшов рівно о тій годині, яку я вказала. Хоча, це не дивно. Лише в мене є дурна звичка запізнюватись на десять хвилин. 

- Привіт, це тобі, - простягнув він букет гарних лілій та шампанське. Чмокнувши мене у щоку, попрямував у кімнату. - То ти вже замовила їжу? Яка молодець, -  мені було досить приємно чути це від нього. 

- Так, сідай. Що ти хотів мені розповісти? 

- У когось зовсім не має витримки. Почекай трошки. Давай спочатку поїмо, а вже потім я розповім, - підморгнув мені він, вже розрізаючи торт. 

- Ох, ну добре. Не така я вже й не терпляча!! - награно образилась я. 

- Дуже смачний! Де ти його замовляла? - було видно, що мій шедевр йому сподобався. 

- Чому це одразу замовляла? Я сама його робила. Взагалі, не збиралась ні з ким ділитись, але зі скрипучим серцем віддам декілька кусочків, - посміхнулась я. 

Його реакція мене вразила, адже він різко перестав жувати. 

- Що сталось? - не зрозуміла. 

- Я вже давно не їв домашню їжу. Дякую, ти гарно готуєш. 

- Не сподівайся, що це буде постійно. Я звикла платити гроші заради свого комфорту. Наївся? Розповідай вже нарешті, - я вляглась у нього на колінах та була готова уважно слухати. 

- Ні, ти все ж таки не дуже довго протрималась, - знову посміхнувся він. - У мене є справи у Турції. Треба підписати декілька контрактів та з'явитись на заходах. І я б дуже хотів, що б ти полетіла зі мною, - я встала. Полетіти з ним до Турції? Так, це чудова пропозиція і я б неодмінно погодилась, якби не те, що я знову їду лише на правах ескортниці... Ніби, поїхати, як його подруга не можу. 

Не знаю чому, але з ним мені хотілось бути звичайною дівчиною. Без цього всього. Зі звичайними вечерями, що не закінчуються "Ось твої гроші. Якщо буде потрібно, зателефоную." Але навіть з ним цього не буде... А чи буде взагалі з кимось? Це питання турбувало мене все більше. Я ніколи не думала про справжні відносини. Це те, чого мені дійсно було не потрібно, але зараз... Зараз я розумію, що, як і будь-яка дівчина хочу звичайнтх поїздок на море, прогулянок в лісі та щастя. Я хоч і стала мудріше за ці два роки, але точно не в справжніх відносинах. 

- Так, я згодна! - видавила я з себе усмішку та поцілувала його. Далі все відбувалось по давно зрозумілому сценарію.