Розділ 10

Вдома я відразу ж побігла у ванну. Увімкнула, якусь нову пісню, що вийшла сьогодні вночі, та почала танцювати. Такого гарного настрою в мене не було давно.
У кімнаті літав чудовий запах тірамісу. Я обожнюю усілякі піни, гелі для душу та бомбочки. У вільний вечір, коли не має нових замовлень, вмикаю усього одну маленьку настільну лампу, набираю воду, беру келих шампанського та читаю.

Мою ранкову ідилію перервав телефонний дзвінок. Це був Діма. Дивно, чого б це йому мені телефонувати? Або я щось забула, або ж я знову потрібна йому задля справи.

- Привіт, Амандо. Не поторбував? - Почула я ще сонний голос.

- Звісно ні! -  Якщо не брати до уваги те, що я стою у ванній повністю гола.

- Хочу запросити тебе на прогулянку. Не офіціальну. Просто погуляємо.

Ого, неочікувано. Не офіціальна прогулянка... Давно я нікуди не ходила з чоловіками просто так. За власним бажанням.

- Ну, давай, - слова вилетіли з мого рота швидше, ніж я подумала. Не розумію, що зі мною відбувається, коли він зі мною говорить.

- Чудово, я заїду за тобою о сьомій вечора. Добре? - Он як одразу повеселішав!

- Добре, - відповіла я та відключилась.

В мене ще 12 годин до цього "побачення" , тому я встигаю почитати та прибрати у своїй хатинці.

Вирішила почати з читання. У голові занадто багато думок, треба відволіктись
Книги я беру у руки лише у такі моменти. Моя робота - це велика прірва з чоловіками, проблемами та сльозами у яку я можу впасти у будь-яку хвилину і саме книжки допомагають балансувати.

Я обожнюю усі жанри, окрім романів. Кохання (хоч і не справжнього) у моєму житті вистачає. Зараз, наприклад, я читаю Аґату Крісті. Чудова дівчина і, напевно, улюблений автор.

Години через три, коли книга майже закінчена, і я радію, що вгадала вбивцю розумію, що треба починати прибирати.

Дивно, але мій настрій дуже навіть гарний. Я вмикаю музику на усю квартиру та починаю мити посуд. Давно вже я так чудово себе не почувала.

На вулиці було сонечко та трошки вітру. Не було й натяку на дощ, тому я була задоволена. Можна зробити гарну зачіску.
О шостій годині я була повністю зібрана. Червона сукня з оксамиту нижче колін та такіж криваві кросівки. Чорний клатч та підвіска з чудовим чорним камінням усередині. Навколо була золота окантовка.

Дороблюючи свій вечірній мейкап, я почула дзвінок телефону та, покинувши туш на поличці, побігла піднімати слухавку. Незнайомий номер. Я відключилась. Це сто відсотків клієнт. Я спіймала себе на думці, що засмутилась через те, що телефонував не Діма. Куди поділась та меркантильна Ада?

***

Він під'їхав навіть раніше. Який пунктуальний! Але я, звісно ж, запізнилась ще на десять хвилин. Хоча це було і важко.

- Привіт! - Привіталась я. Він галантно відчинив мені двері та подав руку. Я сіла вже у іншу машину без водія. Діма сам був за кермом. - Куди ми поїдемо?

- Я замовив столик у ресторані японської кухні. Ти ж не проти?

- Звісно, ні.

- Чим займалась сьогодні? - почав він розмову і це добре. Адже, як зрозумілось, я зовсім не вміла ходити на ось такі звичайні побачення.

- Читала та прибирала. А ще, через тебе мені довелось відкласти замовлення, - додала я з посмішкою.

- То я так сильно тобі сподобався, що ти вирішила піти зі мною на побачення задарма? Не хвилюйся, я обов'язково все сплачу, - досить серйозно відповів він та звернув на вуличку, де з одного боку я побачила Дніпро та набережну, а з другого наш ресторан.

- Гей, без образ. І не потрібно ні за що платити. Я погодилась піти безкоштовно і дай мені можливість хоча б раз у життя відчути, що я просто дівчина, яка ходить на побачення не через гроші, - відказала я так само серйозно та вийшла без його допомоги з машини.

Діма відчинив мені двері і ми потрапили у гарну залу. Тьмяно горіло світло, поряд ходили люди у національному одязі Японії - кімоно. Дівчатка були кругловиді та розмальовані білою фарбою. Вони мені одразу ж сподобались.

- Вітаю у нашому закладі. Ваш столик у кінці зали, біля вікна. Вас провести? - дівчина показала свої біленькі зубки.

- Ні, не потрібно.

- Ти багато разів тут був, я правильно розумію? - запитала я, обираючи собі щось смачненьке.

- Це мій ресторан. А як ти здогадалась? - я побачила в його очах іскорки. Я його забавляла.

- Дівчина, не запитуючи взагалі нічого, ні про заброньоване місце, ні про те, як нас звати. Просто запросила за стіл. І ти знав куди йти і, навіть не думаючи, обрав будь-який столик, - просто видала я.

- Ти дуже уважна. Мені подобається це в людях, - сказав він, дивлячись у меню.

- А я думала, що просто тобі подобаюсь, - чомусь видала я. Не знаю навіщо. Ніби, цей чоловік дійсно мені подобався. А може воно й так? Ой, ні. Думати про це зараз не найкраща ідея.

Він нічого не сказав. Лише виглянув зі свого меню та усміхнувся.

Через деякий час ми все ж таки зробили своє замовлення і я вже дожовувала свій тортик, попиваючи паралельно каву. Діма заказав собі стейк, яким дуже мило поділився зі мною. Ми сміялись і я забула про усі правила етикету. Тягала їжу з його тарілки та голосно сміялась.

- Ти гарна дівчина, - різко почав Діма. - З твоїми амбіціями і моєю допомогою можна піти з ескорту. Я без проблем допожу.

- Всі ви так кажете, - посміхнулась я, стираючи залишки помади з губ.

- Я серйозно.

- Я теж. Життя вчить мене, нікому не вірити та не сподіватись ні на кого. Бо боляче буде, - я побачила образу в його обличчі. Блін, взбовтнула лишнього. Треба переводити тему і дуже швидко. - Слухай, я бачила поряд набережну. Ходімо прогуляємось! Зараз ще й захід сонця починається, - я заплескала у долоні, як дитина.

- Ну добре, ходімо, - він розрахувався та я потягнула його до набережної.

На вулиці було прохолодніше, але я ніби не відчувала цього. Зняла свої підбори та побігла ближче до піску та води, навіть не помічаючи нічого.

Я зупинилась вже біля ріки та повернула голову у бік.

- Господи, яка краса...

Жовтогаряче сонце вже майже покинуло нас і це виглядало чудово.

Зі спини підійшов Діма та поцілував у шию, притулившись до мене усім тілом. Перший раз у житті я відчула, що щаслива. Хвилі Дніпра гойдались поряд. Ще гарячий пісок зігрівав налиті після підборів ноги, а людина поряд дарувала емоції.

Я була така щаслива. І я так помилялась, що це буде довго... Щастя ніколи не приходить саме. І, якщо ти дійсно впораєшься залишившись без нього, ти отримаєш його назавжди.