Розділ 5

Київ. Наш час.

- Чому ви так швидко погодились їхати до цього чоловіка? Адже, він міг збрехати та взяти вас силою?

- На той момент я була дуже легковажною людиною, - Ада посміхнулась своїм спогадам. - Заради грошей я, іноді, робила настільки безглузді та страшні вчинки... Зараз би я робила зовсім по-іншому. Або не робила б так зовсім.

Київ. 2013 рік

Вже місяць я зустрічають з чоловіком. З одруженим чоловіком. На справді, це хвилювало мене найменше, але він, як тільки побачив мене, одразу ж вирішив про це розповісти.

- І навіщо мені ця інформація? - дзвінко розсміялась я.

- Коли я побачив тебе ще на фотографії, у другому місці в топі... Одразу ж закохався.

Ось про таке кохання він казав занадто часто.

Сам він мені не подобався, від слова зовсім. Але купував багато брендових речей та давав достатньо грошей, тому я майже не брала інших заказів та всю свою увагу приділяла йому (так важав він, а насправді я завжди думала про щось зовсім його не стосуючого. Наприклад, про те, що буду їсти ввечері або про те, що знову забула, о котрій зустрічаюсь з подругами).

Останнім часом він занадто мені набрид і я думаю нарешті його покинути. Я не боялась залишитись без не поганого гаманця, адже старанно підтримувала перші місця в топі. Численні фотосесії та ведіння сторінки на цьому сайті давали про себе знати.

От і зараз я збиралась на чергову фотосесію, коли це старе чудо мені зателефонувало.

- Амандочко, ти сьогодні приїдеш? - запитав чоловік.

- Так, але пізніше. В мене справи. Зустрінемось о 19.00 у кафе біля мого будинку, - солодким голосочком проспівала я.

- В тебе щось сталось? Адже, я можу тебе забрати...

- Не потрібно, - перебила я та відключилась.

***
Фотосесія пройшла гарно. Нарешті в мене вийшло домовитись зі студією про щось весняне. Однотонний, зелений колір фону, багато квітів, віночок та сонце, що освітлювало цю кімнатку. Чудова жінка років 35 допомагала мені та вела милу розмову. Видно було, що їй цікава я, як людина, а не тільки, як модель.

Як завжди, до кафе я прийшла на десять хвилин пізніше призначеного мною ж часу. Мій гаманець вже чекав мене там і було видно, що він не тільки прийшов, а сидів вже хвилин так 20 точно.

- Привіт, Амандочко, як справи? Я вже замовив твій улюблений шоколадний чізкейк.

- Бувай, милий. Це наша остання зустріч. Мені набридли ці відносини. Нічого з подарунків я не поверну, всюди тебе заблокувала, - я відправила йому повітряний поцілунок та попрямувала на вихід. Як камінь з душі зняло, от чесно!

Київ. Наш час

- Чи важали ви себе, - дівчина зам'ялась на місці і Янголова сама вирішила продовжити її запитання.

- Повією? Ні, не важала, - посміхнулась дама. - Це відчуття прийшло до мене пізніше, коли вже й порахувати не можна було скільки чоловіків я втішала, скільки їх було у мене в ліжку, а у скількох в ліжку була я. За перший рік я заробила більше 50000 гривень... Я не задумувалась про наслідки, я просто кожного дня вставала та йшла до когось, а потім купувала найдорожчий віскі та йшла додому. Вмикала першу ліпшу книгу та читала. Всю кімнату обволікав дим цигарок. Лише ці безглузді романи могли відволікти мене від думок про те, що вже рік я не спілкуюсь з батьками, про те, що я стала повією та про все інше. Я не жила для себе. Моєю метою було заробити гроші і я ніколи не думала, яким чином. Я переїхала у центр Києва, в мене з'явилось декілька подруг, але вони теж думали, що я Аманда - дівчина, яка просто хотіла кохання. Але це не правда, я завжди хотіла лише грошей. І отримала їх, віддавши за це свій здоровий психічний стан. Хоча, кого я намагаюсь обдурити? Він був не здоровий вже тоді, коли в дитинстві я намагалась звернути на себе увагу батьків, які займались лише роботою. З тих пір я ненавиділа дітей. Адже, важала, що вони лише псують життя. Псують кар'єру. Чи треба додавати, щось ще, щоб зрозуміти, що я була на дні? Але на якийсь час я все ж таки вилізла з нього...