Розділ 4

Київ. Наш час.

- Ось так і почалось моє самотнє, важке, самостійне життя, - з гіркотою у голосі припинила початок розповіді дівчина.

- Тобто, Ви просто ось так поїхали, нікому, нічого не сказавши? Хіба, не хвилювались за маму?

- Хвилювання батьків... Скільки усяких вчинків ми не зробили через те, що вони будуть хвилюватись? Можливо, я б і не сиділа тут, як би не поїхала тоді зі Львова. Те місто вже у 18 почало мене вбивати. Хоча, Київ вбив мене не менше... Але все по-порядку.

Київ. 2013 рік.

Вже два дні я шукаю собі роботу та просто сиджу у дома. Гроші можуть закінчитись у будь-який момент, тому треба було щось робити. Я вирішила зателефонувати своїй двоюрідній сестрі. Можливо, вона знає хоча б, щось про швидкий заробіток.

- Привіт, Алінко, як ти? - з посмішкою до вух почала я. Лицемірність - моє все. Хоча, тут я дійсно рада була її чути.

- Хто це вийшов на зв'язок! Мене тут так дістають, чи знаю я куди ти поїхала? Але я мовчу, - посміхнулась у відповідь дівчина.

Аліна Долиніна - моя сестра та чудова людина. Ми чудово спілкуємось та вона ніколи мене не здавала. Живе вона у Києві і все її життя займає театр. Пам'ятаю, як у дитинстві вона дуже хотіла потрапити на виступ одного популярного актора, а ми в той час були у бабусі і їй ніяк не дозволяли кудись їхати. Але я сказала бабусі, що вона поїхала за деякими речами додому, а батьки й досі думають, що вона тоді все літо провела у селі. З того часу ми завжди покриваємо один одного.

- Ти завжди телефонуєш тільки по справі, Адо. Кажи, що сталось? - Вона розуміла мене, як ніхто інший.

- Так. Ти знаєш, я пішла з дому і мені потрібна робота. Не чула, що цікавого є?

- Ну, в моєму театрі вакансій немає... Але в іншому, де працює моя знайома, шукають хореографів. Ти гарно танцювала...

- Ні. Я не буду займатись цим. Це лише моє хобі і я не буду на цьому заробляти, - я була досить категоричною.

- Ну, тоді тобі лише на Лінду, - почала сміятись Аліна, а я не зрозуміла чому.

- Це ще що таке?

- Ти не знаєш? Сайт ескортниць. Там дівчата виставляють свої фотографії та ходять з чоловіками на світські бесіди. Але, звісно, частіше з ними сплять. Але краще хореографія. Ти подумай, може, щось вийде.

- Дякую, подруго.

Я відключилась, але її слова про цей сайт... Лінда. Чомусь, він запав у мою голову.

***

Увесь день я намагалсь перебороти себе та зателефонувати в театр. Ні. Я не зможу. Танці  - це лише мій талант. Мої спогади, моє щастя та мій біль.

Під вечір я все ж таки вирішила зайти на цю "Лінду" . Цікаво, що це за сайт такий.

Барбі-мережа, вся у профілях дівчаток. Зайшла до одної та побачила дуже багато різних фотографій. Майже, оголена фотосесія, але все гарно прикрите. Поряд написані її данні та які саме послуги вона може запропонувати. Знаходилась на 34 місці у топі.

Ще декілька сторінок Ань, Марин та Тань і я вже настільки захопилась, що сиджу та таращусь в екран реєстрації. Тут можна заробити великі гроші навіть, якщо погоджуватись не на все. Тому варто спробувати.

Єдине, я не хотіла давати своє справжнє ім'я, тому тут я Аманда Вишукана. Так, не погано.

Закидую декілька своїх фотографій та заповнюю профіль. Не вказую велику кількість інформації, адже у тих дівчат навіть не відомо скільки їм.

Вже через декілька хвилин мені телефонують. Я була здивована, що все відбулось так швидко, адже в мене не було ще не одного підписника і, напевно, цей хлопець повівся лише на моє личико.

- Добрий день, це Аманда? - почав чоловік років тридцяти.

- Так, з приводу якої послуги телефонуєте? - це було нервовано. Перший телефонний дзвінок... Цікаво, скільки я сьогодні зароблю?

- Мені потрібна дівчина для розмови. Незнайома людина, яка втіше та зрозуміє. Це все з урахуванням поцілунків. Дві години.

- Я згодна. Де та скільки платите? - я була рішучою. Просто поговорити про життя та декілька разів його поцілувати? Найлегше, що може бути.

- 4000 гривень. Адресу я скину.

Я відключила слухавку та почала збиратись. Чотири тисячі гривень за дві години! Це чудово. Що може бути краще?

***

Я вийшла з автобусу та відразу навпроти зупинки побачила його будинок. Дякувати Богу, що мені не прийшлось довго чалапати в нових туфлях на підборах, що купила тільки що дуже довго.

Двері мені відкрив гарний чоловік у сорочці чорного кольору та джинсах. Обличчя не погане, виглядає чемним, але я все одно нервувала.

- Проходьте, мила дівчино, прямо. Там є диван. Сідайте, - я кивнула та пішла далі коридором.

Він виявився не поганим співрозмовником і я навіть інколи щиро сміялась. Як виявилось, він просто самотня людина, якій хочеться друзів та кохання. І за ці дві години я дійсно стала цим другом. Отримавши свої гроші, я пішла, але навіть не заблокувала його, як думала зробити з початку. Можливо, він стане моїм постійним клієнтом? Адже, запах грошей та на пару грамів вашкіша сумка зробили мене по-справжньому щасливою...