Розділ 1

ЧАСТИНА 1

Ти життя своє змінити хотіла
Ти про гроші думала завжди
І себе через це загубила
А може насправді й ні?
Бо ніхто ж не знає, що ти
Сміялась чи плакала уночі
Всі думають, що ідеальна
Та чи настільки ідеальна морально?
                                                                      
З дитинства я була дитиною з великими метами. Я завжди мріяла про великі статки та постійно доводила людям, що гроші - це головне у житті і нічого мені більше не потрібно. Так, ви скажете, що ця позиція дуже навіть правильна, але думати та не робити для успіху нічого значущого велика біда.

Амбіцій багато. Важала себе найкращою та хотіла перебратись з цього дурного Львова у Київ, думаючи, що там таку чудову танцюристку приймуть беззаперечень. Але про те, якою я була дурною я зрозуміла пізніше. І, вірите, тисячу разів жалкувала про переїзд. Але то пізніше було. Зараз же пропоную поринути у день мого повноліття.

Львів. 2013 рік

Сьогодні мені виповнилось 18 років. У 1995 на світ з'явилась дівчинка, яку назвали зовсім не відповідно до її призвіща. Ада Янголова. Ім'я, яке на той період часу, використовувалось дуже і дуже рідко. Але воно подобалось моїм батькам, і, як тільки не сперечалась бабуся, доводячи, що Маруся набагато більше підходить дівчинці з чорним, як небо у темну ніч волоссям та зеленими, ніби у відьми очима, моя сім'я стояла на своєму рішенні та не збиралась його змінювати. Тому, так я і залишилась з ім'ям королеви Ада, як мене називали у школі.

Я по-справжньому раділа, що нарешті зможу поїхати звідси. Я ненавиділа це місто, цей будинок, це життя. Я заслуговую на, щось краще однокімнатної квартири на окраїні міста з мамою та батьком, який ненавидить мене так само міцно, як я, напевно, все у цьому житті.

Тому, вже о 7.32 ранку я сиділа та замовляла квиток у Київ. Я ще не домовилась про житло та гроші на перший час, але на вокзалі сто відсотків будуть розшукувати квартирантів. А ось чортові купюри без, яких я й дня не витримаю... Мені ж подарують, щось на день народження? Сподіваюсь, гроші. Зараз ( як і, в принципі, завжди) вони дуже потрібні.

Двері у кухню (єдине моє місце відпочинку) відчинаються і я вже синхронним рухом, який виконувала сотні разів зачиняю ноутбук. Це мама. Напевно, хоче привітати.

- Скільки разів я просила стукати? - раздратовано повертаюсь до неї я.

- Вибач, доню. Але ж в тебе сьогодні хеппі бьорздей, - з жахливим британським акцентом вимовила вона. - Ось твої подаруночки. Вибач, тата знову викликали по справах... Але ввечері він вже буде.

"Ввечері тут вже не буде мене." Відповіла я про себе, але вголос вимовила лише:

- Ну звісно, все, як завжди, - я розгорнула перший пакунок та побачила новий смартфон.

У голові відразу замаячили думки " Так... Це в нас айфончик і не пальонка. Остання версія, продати можна за дорого, але не знаю чи встигну до вечора... Далі, що тут у нас? Гроші? Дві тисячі від кумів... "Будь здорова та весела"? Маячня, без грошей все це не можливо, а ви даруєте дві тисячі, яких навіть на перший місяць хати не вистачить. Опааа, подаруночок від папи. Декілька золотих браслетів та сережки. Ось це вже щось. В ломбард їх здати легше, ніж продати телефон "

- Дякую мамусю, ви в мене золоті!! - насправді, звичайна біжутерія судячи з подарунків, але, якщо на тусу накинуть ще тисячі три будуть вже позолочені. Прогрес.

- Як плануєш святкувати?

- Піду пройдусь з друзями у торговельний центр, а ввечері буду вдома. Не хочу допізна.

- Ти чудова донька, - так, це про мене. Я справді чудова. І з усіми, в кого є гроші, можу знайти спільну мову. Звертайтесь.
Вже через годину я прибула до друзів, які чекали мене біля суші бару.

- Привіт, Адочка! Як давно ми не бачились, - моя найкраща подруга Таня дуже відрізнялась від мене самої і я й досі не розумію, як ми з нею потоваришували.

Ця дівчина живе в заможній родині і дуже часто буває за кордоном. Я дуже і дуже їй заздрила, але вона це і сама розуміла. Головне, що зла я їй не бажала. Таня вірила у добро, у щастя без грошей та справжнє кохання. Маленький милий янгол, якого, на жаль, затопчуть відразу, як вона потрапить у великий та безжалісний світ.

- Привіт, люба, - мій хлопець обійняв мене і ми зайшли у ресторан.

Хлопець у мене був лише для прикриття. І не кажіть, що я розіб'ю йому серце. Я старанно граю роль дівчинки, що шаленіє від нашого кохання.

Ми сіли за найперший столик. З нього було видно усіх людей, що теж кудись йшли. І от уявіть. Вони ж усі йдуть витрачати гроші! На нову кофтинку, чи на метро - все одно, але витрачають! Без грошей у нашому світі ніяк.

Я глибого зітхнула та ще до того, як нам принесли замовлення, я почала розмову. Так. Я вирішила, що вони повинні знати куди я збираюсь поїхати та навіщо.

- Вже сьогодні ввечері я відправляюсь у Київ, - видавила я, дивлячись у очі подруги.

- Вау! Чудовий подарунок на День народження від батьків. Тобі там дуже сподобається, - Таня, як завжди, не зрозуміла мене. А Кирило приєднався до привітань і все це заганяло мене у глухий кут.

- Ні, ви не так зрозуміли. Я тікаю з дому, - ось тепер запала тиша. Пронизлива тиша, яка намагалась вгамувати новий спалах моїх емоцій та потоваришувати з сумнівами.

- Ти в своєму розумі? За тебе будуть хвилюватись! Тебе будуть розшукувати!

- Таню, досить цих нотацій. Сьогодні мені вісімнадцять. Я залишу батькам лист і ніхто не буде мене шукати. До того ж, я могла не розповідати вам про це, тому не забивай мої мізки дурницями та краще думай, що будеш замовляти, - я віддала їй меню та залипла у телефоні.

***

- Що ти збираєшься робити у Києві? - запитав Кирило вже біля мого будинку.

Він хлопець не поганий. Спочатку ми провели Танюшу, яка від думок, що більше мене не побачить розплакалась. Я пообіцяла приїздити до неї. На цьому й попрощались. Ну, а далі мій хлопець провів мене. Його питання мене застало мене зненацька, адже я дійсно не знала на нього відповідь, але й не дуже хвилювалась через це.

- Ще не вирішила. Гроші на перший час в мене є, а там подивимось. До речі, треба буде не забути зайти зранку у ломбард, - згадала я.
- Я не збираюсь тебе відмовляти, але просто запам'ятай та не заперечуй. У Києві таких амбіційних дівчат сотні. І ти не найкраща. Ти лише одна з інших, - він загатково посміхнувся та пішов.