1

КВИТОК НА МАРС

Сашко відкрив очі . На фоні білої стіни побачив маму  і йому захотілося вмерти .

  Через тиждень Сашка перевели з реанімації до палати , де лежав молодий хлопець  веселий і життєрадісний , не дивлячись на зламану руку та ногу. Це був Ігор .

•  Слухай , Саньок ! Ну чому ти такий нудний ?
• Я не хочу жити .
•  Але Бог вирішив інакше.

Сашко мовчав . Ігор зітхнув.

• Я знаю твою історію . Вся лікарня на вухах. Але треба жити , хоча б заради неї . Щоб пам’ятати .
• Хіба це пам’ять ? Це – біль!
• Ти правий . Це біль . Можливо твоя місія в тому , щоб стати справжнім мужиком, дбати про батьків , свою сім’ю ?

Сашко хотів зціпити зуби , але щелепи занили від болю . Шрам під ребром запік вогнем.

- Саньок! Тобі скільки років ?

- Чотирнадцять .

- У чотирнадцять усіх били  і мене в тому числі . Я тобі так скажу : ось одужаєш і займешся спортом. Побачиш  , як це дає силу і впевненість . Я сім років займаюся боксом . Якраз для того , щоб дати відсіч на випадок чого.

- Ага – спробував посміхнутися Сашко – я бачу це тобі вдалося.

Ігор весело засміявся.

• Та це зовсім інше. Я кілька років тому захворів байками , ну мотоциклами. Знав би ти як це класно . Але досвіду ще замало. Звичайна аварія . Я то заживу , а от байк доведеться ремонтувати. Я толком не встиг роздивитися , що з ним – швидка забрала. Але друзі заспокоїли – дрібні неполадки . Вони більше потішалися з мого зчесаного живота . Ігор лунко засміявся .
• Як уявлю як то смішно плив на животі по асфальту . Ото видовище.

В палату постукали . Здоровенні хлопці , дехто з них з довгим волоссям. Веселі. Вся палата наповнилася живою радістю.

Згодом Сашко подружився з цією компанією. Ігореві товариші після одужання запрошували його до себе в спортивний зал , обіцяли зробити з нього бійця.

Ігорем новий Cашковий знайомий був лише для простих людей . а для своїх – Шадо .Таке у нього байкарське прізвисько. Та й друзів своїх він величав : Ведмідь , Старий , П’ятак , Стів , Кіт  . Доречі , Стів був тренером з боксу , чемпіоном і власником спортивного залу . Оглянувши сашкове обличчя він постановив :

-Та ти , хлопче , відбивався , як кіт лапами  . Приходь до мене , я з тебе  чемпіона зроблю.  І друга свого приводь , бо для тебе спарингпартнера немає. Домовились ?

Отак усе й почалося. Сашко та його найкращий друг Пашка стали боксерами , а Стів – їхнім особистим тренером . Майже всі , хто приходив сюди займатися хотіли стати сильними і впевненими . Стів , виявилося , теж колись після вуличної бійки дав собі слово більше не бути слабаком . Тепер він супертяж – двохметровий ріст і купа м’язів – вагомий аргумент.

Частенько зустрічалися і друзі Стіва . П’ятак і Старий інколи ставали у спаринг. І це було вражаюче : два здоровенних чоловіка відкидали всі умовності і «махалися» , як справжні противники з розбиванням носів і розсіченням брів .Очі в них наливалися  азартом і злістю. Сашко таке бачив лише по телевізору . Він був у захваті від боксу. Мріяв , що і сам вийде на ринг з достойним суперником , а не з піддатливим і добрим Пашкою , якому було ніяково бити свого друга . А ще ця компанія захоплювала байкарським духом. Спілкуючись з ними  Сашко поступово дізнався про мотоцикли , відчув серцем романтику далеких доріг.

Стів це помітив і попередив : « Не поспішай , придивися , відчуй , чи це і справді твоє . У тебе є час і , можливо , коли буде сила в руках утримати агрегат , ти й справді станеш одним із нас. До речі , - перейшов на іншу тему  тренер , - через місяць змагання . Я подав заявку на твою участь . Готуйся .»

У Сашка забилося серце – його перший невідомий суперник , яким виявився Колька Москаленко з 32 школи .  Передивився купу відео з його боями і тренуваннями , зрозумів його поведінку , вивчив серії ударів .

  Через тиждень дата , якої так чекав Сашко. Саме цей день вирішив зробити постійним нагадуванням про свою слабкість і провину. Потай від батьків на місці шраму , під ребром зробив тату. Сердечко з крильцями та написом    «LORA» . Надіявся , що маленьке янгольське серце випече тривогу , біль і пам'ять  з його душі. Йдучи додому він сам собі повторював : «Більше ніхто і ніколи нас не образить».

Тренування давалися не легко , але ,коли він зрозумів , що вони допомагають тамувати біль , виплескувати злість на себе  і весь світ – діло пішло на лад. Своєї першої перемоги він не пам’ятав . Перший же удар противника , який дістався по Cашковій щелепі перетворив хлопця в жорсткого , технічного бійця з девізом «Більше ніхто і ніколи нас не образить» . Він різко працював відточеними серіями ударів , чітко ухилявся і відповідав аперкотами. Лише , коли відчув на своєму плечі сильний ривок рефері – зрозумів , що суперник ледь утримався  на ногах і через секунду важко рухнув на середину рингу.

Трибуни ревіли. Хлопці в косухах кинулися до рингу вітати переможця.Сашка на руках винесли із спортзалу . В роздягалці вручили коробку .Сашко із захопленням розглядав боксерські рукавички Everlast .

Батьків він попередив зразу : на змагання не приходити , тим більше мамі не подобається бокс. А можливо  боявся , що вони побачать як він безжально лупцює противника , цю свою другу сторону хотів приховати. Мама часто перед тренуванням повторювала : «Ми тебе по шматочках ледь зібрали , а ти знову битися ?»

Вдома Сашко притулив долоню до татушки під самим серцем : «Якби тоді я був таким сміливим…» Тільки на одинці з собою міг бути сентиментальним , а на людях – мовчазний , грубий , цинічний , агресивний підліток з колючим поглядом незвичайно гарних синіх очей . Ну , можливо , ще Пашка міг розгледіти в ньому щось хороше ; прощав йому нервові зриви , бездумні вчинки , безвідповідальні провокації. Розумів друг , що Сашко в кожному бачить ворога , готовий дати відсіч . Та ще  Стів радів , що часто груша приймала на себе ті удари , які могли летіти в чиєсь обличчя. Боєць із Сашка вийшов хороший .  Він постійно брав участь у змаганнях різного рівня.  Перемоги ішли одна за одною . От тільки жорстокості не міг вирвати з нього Стів. Хлопці навіть прозвали його Фел . Отой Фел так і прилип до нього серед компанії байкерів. А Сашко потроху перейнявся їхньою  романтикою. Мріяв про байк . Єдине , що стримувало – мама . Вона так боялася небезпечних занять сина . Так боялася його втратити. А син як міг глушив біль адреналіном. Знала б мама скільки разів він затівав бійки , не думаючи чим вони закінчаться.  А синці завжди можна було списати на тренування.