22 Подорож триває

А ми сиділи б та гойдались,

Мов діти в люльці уночі,

Спокійно б раю дожидались,

Задерши ноги на печі…

Як би я був полтавським соцьким , Г. Сковорода

Джордж прокинувся. Очі не відкривав.

Наче здаля звучала чарівна музика. Наче хмари летять…

https://www.youtube.com/watch?v=KGxmYJOFdB8

The flight of the clouds

На плечі якась важкість. Знов, Юніс! Та як він сюди потрапив? Тільки спокійно. Зовсім спокійно.

Джорж вікрив очі – і очманів.

Зелена, блискуча змія поклала йому голову на плече. Вона анітрохи не була схожа на Гофманівську Серпентину із прекрасними синіми очима, а скоріше на смертельну Банту Едгара Аллана По.

Проте, Джордж не відчув жодного остраху. Це було не просто дивно – це був шок. Він би ніколи б не повірив, що можна із таким спокоєм дивитися на золотаво-зелену зміюку довжиною не менше за два метри і товщиною як 3-х літровий китайський термос, яка собі звила кубло у його постелі.

Не інакше, як його темна личина такий ефект спричиняє, бо зазвичай,  Джордж навіть маленьких павучків недолюблював. Правда, він собі пригадав, що є страхи удавані, а є страхи реальні. Із удаваних страхів йому пригадався страх води, а особливо моря. Тому, у дитинстві, Джордж і не плавав, і навіть не читав книг, де було щось про воду, вона видавалася йому чи не найстрашнішою річчю на Землі. І так було доки він не зайшов у води Перської Затоки…і полюбив море відразу і назавжди. І у всіх його проявах.

Джордж тихо позіхнув і рішуче посунув зміюку:

- Солдат спить, а служба йде? Так? О, доблесна охоронниця недалеких володарів.

Змія відкрила величезні очиська. Вони були сині-пресині.

- О, то ти точно будеш Серпентина. Тільки, от я, аж ніяк не студент Ансельм. Тут уже повне соррі.

Змія зашарілася,вона Гофмана не читала, як і переважна більшість сучасних людей, тому і нічого не зрозуміла.

Джордж усміхнувся. Він не пам’ятав, як учора закінчив ту казку. Щось було не так. І чутливий ніс хлопця вловив що. А воно було так - його подушка аж разила жіночими ароматами. Справа дорогими, але досить примітивними парфумами принцеси, а зліва – травами та ще чимось дуже індивідуальним, що було притаманно відьмі.

- Ух ти! Вони що, тут дрихли?

- Ні, тільки задрімали. А потім, ми їх делікатно перенесли до їх кімнат – з під ліжка виліз кошлатий домовик.

- А казка ?

- Я її, ту казку, як умів доказав, Володарю,  за тебе, бо ти зволив задрімати також.

- Зволив… - гмикнув Джодж – ну що ж, щиро дякую.

- Служу Володарю! – рявкнув домовик.

- Ти що, військовий – здивувався Джордж.

- Та ні, просто у нас частенько зупиняються військові, от і набрався всілякого…

Джордж збіг вниз. Ще звечора він примітив невелику площадку для прання, бо корчма стояла при невеликій річці, типу схочу-перескочу.

Джордж вбіг на бігу скидаючи одежу у чисту й прозору воду. Глибини не було. Максимум до 1,5 м.

Джордж трохи поплавав кролем, брасом та батерфляєм. Плавав він непогано. А у цьому тілі, йому  здавалося - він плавав, як Аквамен.

Наплававшись, Джордж зауважив, що на березі стоять обидві дівчини і пильно на нього видивляються.

Дивне відчуття. Вже бачилось таке. Déjà vu.

Ранішнє сонце било крізь їх одежу, а може то був суперзір. Хто зна.

Симпатичні дівчата. Аж надто. А особливо та Айша. Добре, що не Кандіша.

Система висвітила повідомлення:

Як ти вгадав, що Aicha Kandicha – далека родичка цієї дівчини.

«?!»

Aicha Kandicha  - «Та, що любить бути политою», сам знаєш,  чим полюляють бути покропленими суккуби. Також, її ім'я має відношення до храму Кадеш, де сексуально розкуті жінки служили богині Астарті.

А жителі півночі сучасного  Марокко й досі вірять, що вона заманює невірних чоловіків у пустелю, де розриває на шматки. Для холостяків вона менш небезпечна, вона просто робить їх своїми сексуальними рабами.  Ті, кого вона спокусила, стають імпотентами і тратять інтерес до всіх інших жінок.

А ще у неї є постійний супутник-чоловік, джин на ім'я Хаммам Кайю.

«Який такий джин. Не потрібен він нам. І не збираюся я дивитися на її козлячі ноги»

Система. Приватно. Лише Джорджу

Козлячі ноги у мами – а у доці всьо чотко. І ще ось:

…Шеф, який не вступає у інтимні стосунки із підлеглими ніколи не стане Володарем – істотою, який має постійни зносини із усіма разом, ще й одночасно.

Це не секс, а сакральне дійство візуалізації піраміди Маслоу, або принципу васального підпорядкування за Г.Сковородою «…вищий нижчого…». Тому перш, ніж виграти колектив-підприємство-область-країну-всесвіт потрібно почати із меншого…

«Схоже, ви таки дійсно дідьки!» - подумав Джордж.

Ти не тільки сапіосексуал, тобто мужчина, який кохає розумних і дуже розумних – що само по собі є перверзією, а ще й самозакоханий Нарцис, якого навіть переляканий Сатир не може пробудити до маленьких радощів тілесного життя …

«Якби я не знав, що ваш світ - це світ енергетичних полів, згущень та плазмових утворень – то міг би подумати, що ви літаючі прутні та вульви…»

Над Джорджем закружляло кілька кулястих утворень, які розбризнулись різнокольоровим фейєрверком, що трансформувався у напівпрозорий купол, а затим у яскраву райдугу.