21 Подорож триває

Ніц на світі кращого не є,

Ніж си вештати з дівчатами світами,

Особливо,  коли спереду вони,

А до тебе повернулися задками…

майже Бременські музиканти
 

Джорджу дуже кортіло скупатися, але та зелена відбила йому таке бажання. Затягне у болото і пиши пропало. А тоді ще буде питанням, хто там кому буде вигукувати - Володарю. Затим, Джордж  неквапно сів на свого конеБайка. Добре, що то був якийсь маготехнічний монстрик. Бо зі справжніми конями у Джорджа завжди було не альо. Правда, він собі пригадав, що існували й ще більші паталани, як от хоча б той, міський панок-москалик, з яким вони після 4-го курсу були на картоплі у с. Паликорови біля с.Пеняки. Той був і взагалі табула раса. Коли вони їхали на фірі на поля трудових звитяг, той хлопчина уважно спостерігав за фірманом, який раз-по-раз смикав віжки і горланив: «Вісьььта! Гайййтааа!», а в кінці подорожі підсумував свої польові дослідження такими словами: «Який ви, пане фірман недобрий – всю дорогу, то на Вісьту кричите, то на Гайту – гримаєте….»

Джордж задумався. До реалій подорожі його повернули осяяні сідаючим сонцем силуети відьми та принцеси. Красиві, псяюхи були недоречно. А які у них були посадки! Дівчата похитувалися із такою розкутістю, що Джордж мимоволі уявив, як вони похитуються з…

Тьху. Треба тримати марку. От як цей, ні не дон Кіхот, а цей, комісар Мегре, забутого Жоржа Сіменона.  Цей сивочолий дідок у одному із детективних романів героїчно відмовився від сексу із надзвичайно симпатичною дівчиною низької моральної  та високої сексуальної привабливості так: «не можу собі дозволити, щоб ви, дівчино, переможно дивилися, як старший чоловік, змоклий від поту натужно хекає над вами, зрадивши власному «я» заради вашого звабливого тіла »

Джордж усміхнувся. Бідні Мегре-Сіменони – досить було сказати, щось типу – Сорі, облико морале, ню-ню. Та навіть, хоча б стандартний примітив – «…дружина не дозволяє…»  Бо інакше це виглядало, радше, як страх імпотетного самця перед невдачею…

І Джордж незчувся, як його знов вирвали із глибокодумних роздумів.

- Володарю, вам потрібна допомога? Ви такий задуманий, такий милий, що я не стрималася. Даруйте.

Джордж отямився. Принцеса із відьмою повільно їхали попереду. Однак, відстань до них значно зросла. Джордж повернувся  у бік звуку. Нікого. На землі. А от на вітті крислатої липи сиділа брунатна дріада-мавка. Довжелезні ноги, тонкі щиколотки, величезні очі, синьо-зелене волосся, видовжені пальці, чималі перса…Такою можна милуватися годинами.

Йома-на. Хто тут кого повинен спокушати?

- Вибачте, ще раз, Володарю, що я насмілилися вас вирвати із ваших, без сумніву великих думок.

«Капець. Де вже там ті мудрі думки. Якби я не був мужиком – то би ся завстидав, че сло…» - Джордж похитав головою.

- Та де там ті мудрі думки, дівчино.  Мужський розум і мудрі думки – то антонім. І було б мужське бездум’я жінкам на супер вигоду,  якби їх розум був хоча б трішки незалежним, а не грубо вручну керованим дикою і жадібною самкою. А  так mamy remis, або нічию. Хрін не солодший за редьку.

-Диви, наш живчик знов  знайшов собі прихильницю. – більше до себе, ніж до Айші, пробурмотіла принцеса.

- І у річці, і у лісі, і на сіні і у стрісі… - наспівувала відьма , коли вони повернулися за Джорджем.

- О, великий повелителю юд річкових та чуд лісових! – патетично вигукнула принцеса – Та тебе навіть на мить не можна залишити самого – відразу знаходиш собі чергову Флорінетту. Добре, що не леді Годиву.

- Леді Годиву, волоссям вродливу. – усміхнувся Джордж та звернувся до дріади – Красуне, так ти бува не Флорінетта?

- Я та, якою ти мене назовеш. Хочеш буду Флорінеттою, а хочеш навіть Леді Годивою, під волоссям страшно вродливою.

-… а для тебе буду красивою,

а для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,

ще для когось відьмою, коброю.

А між іншим, якщо відверто,

то була я дурною і доброю.

Продекламував Джордж  Ліну Костенко.

Дівчата переглянулися.

- Ви бард, Володарю? – запитала дріада.

- Так, напевне. Але не автор. Так, собі, простий переспівувач. На жаль не творець.

- Заспіваєте? – усміхнулася дріада  зблиснувши чималенькими іклами…

Наче нізвідки взялася гітара і Джордж зобразив щось штибу Боба Гєлдофа

https://www.youtube.com/watch?v=NoweGN8cm5g

I don't mind if you go,
I don't mind if you take it slow.
I don't mind if you say yes or no,
I don't mind at all.

I don't care if you live or die,
Couldn't care less if you laugh or cry.
I don't mind if you crash or fly,
I don't mind at all

I don't care if you sink or swim,
Lock me out or let me in.
Where I'm going or where I've been,
I don't mind at all.

Пофіг, ти ще там чи тут,
Пофіг , що тебе десь ждуть.
Пофіг, кажеш так чи ні,
Зовсім нафіг це мені.
 

Пофіг, ти живий чи вмер,
У сльозах чи ржеш тепер
Пофіг, впав чи ще летиш,
Пофіг, нафіг, киш
 

Пофіг, тонеш чи пливеш,
Відчиняєш чи замкнеш.
Де я нині,  де  бував,
На усе це я начхав.
 

- Ти серйозно. Тобі все рівно? – здивувалася принцеса.

- …що не все йде рівно…- задумано відповів Джордж.

Відьма переглянулася із дріадою. Та кивнула головою, і додала:

- Заберете на зворотному шляху сушену омелу із ягідками, зрізану золотим серпом друїдською жрицею, дубові галли, чагу, порошок гриба веселки, сушені чорниці …

Джордж усміхнувся. Айша явно не вперше зустрічалася із дівчиною. Симбіоз?