19 Відьма

І все на світі треба пережити,
І кожен фініш – це, по суті, старт,
І наперед не треба ворожити,
І за минулим плакати не варт.

Л. Костенко

Джордж у супроводі мажордома пішли поглянути на відьму. Джордж, очікував, що цю злочинницю, охороняє принаймні калька охоронців, а сама вона сидить у міцній залізній клітці. Натомість, мажордом почимчикував на конюшню. Ого. Нежданчик!

Відьма сиділа на соломі, припнута залізним ланцюгом за ногу до звичайного стовпа, до якого прив’язкували коней.

Мажордом не став надто наближатися до страшної відьми. Джордж, навпаки, підійшов упритул.

Відьма сиділа непорушно, охопивши руками коліна. З під капюшона, який закривав їй не тільки лице, а й коліна, звисало чорне-пречорне блискуче волосся.

І жодної охорони. Несподівано.

«Придурки. Привязали, наче стару шкапу, з якої збираються шкіру на барабан зняти»

«Сам ти шкапа» - пролунав у голові Джорджа дзвінкий голос відьми.

«Подивися, я є якà, і яка у мене срака…»  - Джордж раптом пригадав дурнувату сороміцьку приповідку, і почув:

«Один вже хотів подивитися…» - загрозливим тоном прошипіла відьма.

«Сорі, сорі…» - Джорджу стало трохи ніяково – «якби жінки тільки чули, яка дурня проскачує у мізках, засмічених тестостероном»

«Досить, досить…ненавиджу» і голос затих.

Джордж відчув, як у нього в голові клацнув вимикач. І то було дуже вчасно, бо пригадалася пісня «Дівчино кохана, Покажи коляна, Покажи обоє, Чи такі як моє?»

Джордж засміявся. Такого відьма точно не пробачила б. А там скаже: тібідох – був ти демцьо, а став …дог! І все. Хто їх, тих відьом місцевих знає.

Та сміх Джорджа подіяв на відьму ще гірше, ніж народна  пісенька. Вона скочила, на рівні ноги і спробувала вчепитися йому у горло руками із довгими пазурями. Але її руки ковзнули мимо не досягаючи сантиметрів 5-10 до Джорджа, немов він був оповитий невидимим покровом.

Відьма витріщила величезні зелені очі.

Ментальна атака. Активується захист.

- Яка атака? Який захист! – ого, а вона схоже чує суфлера.

Джордж спокійно заглянув у чарівні очі дівчини. Вона була неперевершено, виклично красива. Особливо у гніві, із розширеними ніздрями та зіницями.

Щось таке наче спалах і Джордж побачив візію, як староста підстеріг дівчину та спробував їй задерти спідницю.

«Помилочка, одначе. Хоча б квіточку спочатку, цьомика там, шампусика із цукерочками. Не кажучи вже про ресторан. Бо більшість жінок не те що вперше, а й протягом усього життя без принаймні бокалу шампУнського алкоголю, самця не підпускають й на гарматний постріл…» - знов подумав у відкриту Джордж.

Відьма промовчала і ще пильніше стала вдивлятися у очі Джорджу.

- На крик її й благання в них слово лиш одно: «Не тратьте, бабо, сили, Спускайтеся на дно!» - трохи переробив Джордж приказку від І.Франка.

Відьма струснула головою і запитала:

- Ти хто?

- Дід Піхто! – Джордж був на 7-му небі від щастя. -Дякую, дякую. А ще ось - Кінь в пальто!!

Відьма потрапила в когнітивний дисонанс. Вона не відчувала жодної загрози від дивного чоловіка. Красивий, аристократ. Одягнутий просто, але дорого і зі смаком. Не смердить, як більшість місцевих мачо.

- Ти коханець графині?

- Не коханець, не авдитор, просто вашої графині репетитор…- не зміг не пожартувати Джордж.

- Репе, що? - відьма явно черпнула щось у Джорджа, бо продовжила – а, повторяльник…Тобто, чисто для тіла, без ментального контаку.

Джордж  теж трохи розгубився. Відьма точно гребнула у нього із мізків.

Не у тебе, ми дали їй переклад слова репетитор – «той що повторює»

«Повторює. А-а-а… тупі робіки, так-от і пригадаєш сороміцьку пісеньку – туди-сюди, ще, знову, нам стало пречудово…А відьма подумала, що я еротично масажую ту графиньку. Капець, як встидно»

СКЛАДНОЩІ  ПЕРЕКЛАДУ…- система наче вибачалася ?

- Дівчино, - голосно, ображеним голосом Джордж звернувся до відьми – Як вам не соромно, підозрівати когось у тому чого ви не бачили і не знаєте…

- То хто ж ти тоді, такий красивий, весь із себе?

- Маг із Магрибу для людей, а для вас – Джордж нахилився до відьми – О, найтемніша душе чаклунства і ворожби  - просто Демон. Отак, без зайвих церемоній – чорт, дідько, нечистий, гаспид, лиховидник. Прошу, любити та шанувати!

- О! – відьма була здивована. А Джордж раптом побачив початок її «пригоди» із старостою.

«Не ламайся, Айша. Сил моїх більше немає. Цілими ночами тебе бачу…і» а далі староста спробував … ну це вже ми бачили, подумав Джордж - і «трансляція» припинилася.

А той староста, був, так би мовити, мужчина хоч куди. Високий, поставний. Широкі плечі, солом’яне кучеряве волосся. Біле, рум’яне, відкрите обличчя. Голубі очі. Ого! Так чого ж тобі іще дівчино? А те, що він «на всеє зле удавсь проворний, завзятіший од всіх бурлак» - то що тут такого, бо і на сонці є плями…Ложка дере горло суха, хто ж то із нас є без гріха, згадав Джордж Григорія Савича.

- Шановна, Айша. Не знаю, як до вас правильно звертатися, ваше магічество, ваше відьмівство, чи просто пані ворожка?

- Звідки ти взнав моє ім’я! Тепер ти його зможеш використати проти мене – зблідла дівчина.