17 Прибуття до Маленького Замку Печалі

I don't care if you live or die,
Couldn't care less if you laugh or cry.
I don't mind if you crash or fly,
I don't mind at all

The great song of indifference

Пофіг ти живий чи вмер,
У сльозах чи ржеш тепер.
Пофіг впав чи ще летиш,
Пофіг нафіг, киш

Велика пісня байдужості. Боб Гєлдоф

Політ у турборежимі – то було щось. Під захистом могутнього тулуба летючого монстра принцеса вдосхочу насолодилася видами рідної країни. М’язи  Джорджа у турборежимі майже не скорочувались – вочевидь «працювала» в основному магія. Натомість перехід із турборежиму у режим швидкості, співмірний із галопом коня, ознаменувався міцним поштовхом. Принцессу практично втисло у спину літуна, а рух його м’язів наче масажер струшував тілом дівчини. Вона відчула все швидше скорочення власних м’язів і гарячий потік все наростаючого збудження, і нарешті, коли Джордж уже долітав до Замку і коригував курс – принцеса несподівано для себе досягла піку насолоди.

- А-а-а-х - скрикнула дівчина.

- Ого. Навіть у мене віддало. Вітаю з першим оргазмом – хихикнув Джордж.

- З чим? – принцеса вперше чула це слово, хоча підсвідомо й зрозуміла його значення.

- То назва вершини задоволення у живих істот, зазвичай, під час здійснення функції розмноження. – Джордж, який щораз краще розумів місцеву говірку, постарався сформулювати все максимально зрозуміло.

Принцеса зашарілася, вона відчула гарячу хвилю сорому, який перебивав навіть відлуння надлюдської насолоди.

- Не парся, понад 20% жінок ніколи такого не відчують. Десь так, половина відчувають деколи, а відчувають майже завжди не більше 5 відсотків. Проте у твоєму світі все може бути ще сумніше…

«Не паритися? Що він має на увазі…Сором який, фу…» майнула думка у дівчини.

- Як казав, Карлсон що живе на даху – все це дрібниці, звичайні житейські справи. Так, що наплюй і розітри…

- Та не на спину. Тьху. – усміхнувся Джордж – хоча, кажуть, зміїним ядом добре розтирати напрацьовані м’язи.

Принцеса і зовсім розгубилася.

А тим часом Джордж приземлився неподалік палацу у невеликому гайку.

- Тут зручно. Можна привести себе до ладу. – зауважив принцесі.

Вона відчула полегшення. Демон не збирався й далі множити незнайомі слівця та насміхатися.

Доступна метаморфоза – Прекрасний Принц. Прийняти – так. Ні – нинішня форма залишається.

- Тут живе Степан Бандера?…- так, так, так, відповів кулемет – засміявся Джордж.

Та, перше ніж жартуєш, потрібно думати. Завжди! А особливо, коли за плечима у тебе не дідько, який дасть раду і фору кому-хочеш, а просто тендітна і безпорадна принцеса. Гоп. Метамерфоза була чи не миттєвою. Одначе, інерцію ніхто не відміняв і 60 кг принцеси, яка для демона була нулем, для Джорджа обернулася  істотним штурханом у спину. І Джордж не втримався та гепнувся на землю, притиснутий принцесою. Він відчув, як налиті перса, мов два тверді камінці вбилися йому у плечі. Твердий животик принцеси гепнув його у сідниці, а гарячі стрункі ніжки вдарили по боках, мов жокей племінного жеребця. Ого-го! Сяк так відчепивши упряж, Джордж звільнив принцесу, яка миттю скочила на рівні ноги.

- Фу. От і я мало не еякулював – підсумував Джордж, поволі піднімаючись із густої трави.

Першим ділом Джордж глянув на себе.

- Лава Огу. Травою одяг не забруднився. Джордж глянув на руки. Все було аналогічно, як і перед зустріччю Донни Кіхоти та Панси.

- А де тут, дзеркальце? – чоловік потягнув за ланцюжок, який був прикріплений до ажурного, золотого браслета, що стирчав із розшитого золотом та сріблом рукава :

-  Voi la (Диви-но) тру-ля-ля, їдем грабить короля? - глянув у дзеркальце і отетерів. Повний фарш. Хоча й без парику.

Принцеса тупнула ніжкою.

- Демоне, що за неповага, досить уже собою милуватись. Диви сюди! Чорт тебе забери.

Джордж повільно підвів очі на принцесу.

- Що за поспіх ваша високосте. Я вас уже встиг і розгледіти, і отактилити, натомість мій новий лик неабияк спантеличує…

Принцеса впірилася у величезні зелені демонські очі поволі оглянула бездоганне обличчя та фігуру нового Джорджа. Все було неймовірно. Він був ідеальний. Такий собі принц із казок та легенд. Принцеса почервоніла, як макова ружа.

Джордж зауважив її сум’яття.

- Шановна, принцессо. Форма впливає на зміст, але ніколи його не змінює. Тому, ніколи не забувайте про головне – не все золото, що блищить. І під ликом сонцесяйного лицаря-принца може таїтися жахливий, потворний і розпусний демон. - При цьому Джордж усміхнувся. То було без потреби. Магічні обертони та милий усміх прекрасного принца і зовсім спантеличили дівчину. Вона ще більше почервоніла. Зініці її очей розширилися, наче від атропіну, а ротик привідкрився, показуючи тремтячий рожевий язичок.

Системне повідомлення.

Активуємо почесний екскорт – чи повземо пішодрала, як два мандрівних дервіші?

- Так, так, так – стрекотів одноманітний стиль відповідей Джорджа.

Навколо повітря помутніно, згустилося. Імлистий туман оповив гайок. Світло сонця поволі згасало і за кілька секунд знов почало розвіювати морок тьми єгипетської.

Тьма египетська – інструмент міжпортальний переносу.

За кілька хвилин туман розвіявся. Принцесса із подивом вирячилася на прекрасну карету запряжену шестіркою коней. Вусатий кучер із довгим носом, шанобливо зняв капелюха, а розцяцькований офіцер сторожі миттю відчинив дверцята карети, а інший охоронник розклав кілька сходинок, щоб її високість могла без проблем піднятися у карету.

Принцеса розчервонілася від задоволення, і вже було хотіла стрибнути в карету, коли почула Джорджа: