15. Джордж і Ксенобос. Лабораторія.

In for a penny,
In for a pound,
You should never jump
Off the merry-go-round.
In for a penny,
In for a pound,
If you start to play,
Do not walk away,
When you are pennywise,
You'll never win
The highest prize!

Arabesque

Кинув копійку –
Кинь і гривняк!
Не зістрибни з

каруселі коня!
Кинув копійку –
Кинь і гривняк!
Що розпочав,
не спинити ніяк!
Але якщо ти, копійкомудряк,
Виграти приз
Не зумієш ніяк!

Супермелодія «Родріго Мартінес» зовсім не вразила. А слова й поготів. Але автентика є автентика. Дивно, що цей «похоронний марш» з португальської, перекладається як безумство,  і під ці звуки народ шалено скакав свої середньовічні бугі-вугі. І ні Рахманінов, ні Бах, ні Вівальді цю рафіновану нудьгу не рятують. Для них це проста форма, яка не заважає показати (і продати) техніку компонування різних інструментів. Рубані закінчення. Але відразу видно складність композиції. Це мелодії, які для багатих звучать як темперована какофонія, а для бідних, як змінно-ритмічні гупання бубном. Все таки, музика тотально визначається впливом суспільства. Нам зазвичай, важко сприймати якутське багатоголосся, воно не сприймається, як музика. Коротше, фолькльор розвіяного часу, зів’ялим листом опадаючий в Тартар.

Родріго Мартінес

що  гуси пасе,

гадає, що то є корови

свистить їм: Агов!

Родріго Мартінес – я,

так гоноровий.

Його гусенята

втікають у ріку, а-йой!

Не гуси Він бачить – корови,

свистить їм : у-хе-хе, айойох:!

Родріго Мартінес, я - пишночудовий.

Твої гусенята

їх по броду жени! Та,

дума він, то є корови

свистить їм: Ау!

Родріго Мартінес – я,

так гоноровий.

Маг зауважив мій інтерес до фольї, і сказав, що є безліч різних варіантів слів, особливо народних, і процитував:

Родріго Мартінес - хлопець хоч куди.

Пасе він гусенята край води,

Залізною рукою дисципліну він трима 

Віват Мартінесу – бо кращого нема.

Родріго Мартінес – був тупеньким бараном,

Пішов він на кориду, щоб побитися з биком.

Недовго бика наш хлопчина ганяв,

Бик впав, і до верху копита підняв

Від вчора у царстві скінчилось вино.

Родріго Мартінес упився в гівно.

В шинках і тавернах вина більш нема.

Піднялась над царством твереза пітьма.

Родріго Мартінес у пекло попав.

За щиру побожність списали у рай.

Родріго Мартінес на небо заліз,

Своїм мудозвонством був скинутий вниз.

Побачили в царсті тім - чудо з чудес -

Родріго Мартінес помер та воскрес.

Він ходить відтоді, тверезий і злий,

Родріго Мартінес – герой чималий.

Ми засміялися з магом та розпочали поволі виплутуватися із натовпу розфранчених павичів та ялинкоподібних панночок і врешті-решт таки вирвалися у внутрішій дворик палацу. І тілько-но, сподівався видихнути із полегшенням, як побачив невелику групу молодиків, які оточили двох дуелянтів. І на лихо, одни із них був «слабак» Юніс. Призупинився. Маг смикнув мене за рукав, типу давай, прискорся і додав щось на кшталт – «що може бути цікавого у спостеріганні за штриканням один в одного гострими предметами…дикуни…»

Однак, Юнісу було непереливки. Його вже було поранено у руку. Його противник, височенний з довгими руками мав безаперечну перевагу. Упізнав лебедика, це ж він мені погрожував за принцесу Муліріель. Ти диви, а Юніс таки мужик.

Суперник нахабно всміхався, Юніс був зосередженим і хоча його поєдинок підходив до завершення не відступав.

Фехтувальник з мене був такий-собі, та й героєм ніколи не був. Юніс раптом пропустив ще укол і припав на коліно та супротивник на цьому не зупинився. Схоже, він хоче не просто перемогти, а знищити юнака. Раптом наче щось заревіло в моїй голові, я розштовхнув глядачів і встиг застрибнути поміж супротивників  Юніса. Це було мегатупо. І відразу ж наступила розплата. Шпага вгатила мене в груди. Прямо у серце. Я гепнувся наче мішок. Дивно, але ні зір, ні слуг не відключилися.

Суперники та глядачі миттю із криками втекли, наче до цього спеціально готувалися. Юніс із сльозами тряс мене. Натомість я зовсім не почувався мертвим. Так, раптова біль, слабкість. Розмиті фігури, якісь наче віддалені звуки і бац – чую що знову нормас, хоча й крутиться злегка голова, так наче став донором уперше.

- Спокій, тільки спокій. – промовив я, акуратно відриваючи від себе руки юнака.

Досить вологи, бо змиєш із мене весь грим…

Юніс здивовано розплющив очі:

 - Ти ж не користуєшся пудрою? – і у відповідь на мою дурнувату посмішку додав: Так ти не вмер?

- Вмер, і ноги здер. А потім схаменувся і знов повернувся.

- Жартуєш, це добре, але ж я сам бачив.

Маг із крехтінням нахилився до мене і розстебнув сорочку. На місці укола була маленька цяточка, як від укуса комара чи гедзя. Та за мить, навіть вона розсмокталася. То було щось. Дякую, драконе Фредді. «Don’t mention it» - пролунало у мізках голосом вчительки англійської із смішним акцентом села Вовчинці. Ов-ва, оце так подарунок -тепер я невмирущий Маклауд Джордж Чахликович…

Ксенобос зітхнув, і без жодного коментаря поклав руки на рани Юніса. Юніс почервонів, маг також. Оце так ефект від оздоровлення! Хоча, що я про це знаю? Нічого. Але мені здалося, що вони мали б бліднути?