12. Гала–концерт

- До речі, Джош, а ти вмієш танцювати? – ніби між іншим озвався дон Педро.

Танцювала риба з раком, а петрушка з пастернаком!

Оце так карамболь. Удар нижче пояса, і я в системному чи то офсайті, а може і в нокдауні.

Танцювати? Ніколи того не робив. Не подобається мені торкатися до різних баб. Одне діло, якщо вже вирішив іти до кінця або вінця. Тоді, можна разок і потерпіти, а так-от просто, втягувати їхні тілесно-емоційні порухи мені зовсім не подобалося. В танцях кобіти відкриваються чи не повніше, ніж на ложі кохання. Там (на ложі) вони принаймні інстинктивно маніпулюють і прикидаються, а от танцюючи, навпаки, дають 100% чисті почуття. Ви навіть собі не уявляєте, чим начинені жінки. Є кілька базових типів…але то все трохи на бік, колись розповім, при випадку.

Так от, танцювати я хоч і умів, але страшенно не любив. А відтак, прямо заявив донові Педро:

- Ненавиджу це бабське заняття. Хай собі із своїми угодниками витанцьовують, мені потрібно лише до мага Ксенобоса на прийом пробитися. Тому, участі у цій ярмарці марноти та шлюбно-сексуальних топтаннях під ритмічні звуки – приймати не збираюся. Крапка.

Дон Педро засміявся:

- Не скоро ж ви, пане, знайдете собі подругу. Не скоро.

- А я знайшов собі подругу, плящину темного вина – промурмотів я рядки пісні та додав – Доне Педро. Я давно одружений. Тому, будемо вважати, що на арені дамско-менских акробацій, моя функція вже завершилася.

Дон Педро похитав головою:

- Ніколи не буває назавше. – і похитав головою, типу сказав: «Зарікалася свиня гімна не їсти».

Та від мене відстав. Натомість почав «грузити» Юніса. І треба сказати, що той не був профаном.

Добре, що я на те не згодився.

Бо ті всі павани, тобто повільні танці, а також швидкі, типу гальярди, були значно складніші ніж, наприклад, вальс. Павани, нагадували крокування, повороти, поклони, доторки руками і їх танцювала одна дві пари. Тобто, крім короликів та принців фактично всі інші були виключно статистами. Гальярди або бадьори, нагадували стрибки і кроки за принципом 5-ти кроків (cinq pas). Виконувалось чотири так званих журавлиних кроки, тоді стрибок (каденція) і зупинка в смішній нерухомій позиції.

Якщо бал був не виключно королівським, то потім ще виконували хороводи, або бранлі. Ці бранлі, то танці, в котрих партери піднімають і крутять партнершу, неодноразово спостерігав у тавернах. І треба сказати, що тут простий народ був дуже спритний. Багато хто із танцюристів мали власний стиль та специфічні па. Тому було ясно, як день, що коли таке не танцювати з дитинства – то годі навіть і сподіватися не насмішити все товариство.

Я присів на диванчик, а вони почали тренування.

Правда, мушу визнати, пару разів, вони все ж таки змусили мене асистувати Юнісу, бо його варіанти тих танців дещо відрізнялися від прийнятих тут, у столиці.

І треба сказати, що цей голубок давав у мене реакцію майже таку, як і 100% дівчина. «Ніколи не танцював із голубими», - подумав – а підсвідомість захихотіла – «але вже ділив постіль».

Тьху. При цьому я видав таку руаду, що нога мені злетіла вище голови, а не зупинилася зігнута в коліні.

Що то є молоде тіло.

• Нате дивіться. Я - попадан, тому покажу вам танець канкан.

І я їм показав, основний крок у танці канкан та сів на шпагат, а дону Педро сказав, що цей танець танцюють перед багатими і знаменитими різні актриси-наложниці. Оскільки, ні тут, ні тоді - білизни не носили, дон Педро миттю «в’їхав» у сам цимес того видовища. До речі, назва cancan відповідало тому видиву – просто шкандаль.

Юніс із доном Педро дивилися на мене, як на монашку, що показала стриптиз.

- Темнота, бачили б ви моє суспільство! Та від потоку непристойностей і вульгарщини вам би голови позносило.

- Можу собі уявити – сказав дон Педро.

- Не можете, - парирував я – якось Вам розповім наодинці, щоб молодь не псути… – поглянув я на «голубка» Юніса.

Той тріпнувся, почервонів, але не знайшовся на відповіді.

От і добре.

Пора на відпочинок.

Ранок був звичайним.

Ми поснідадали, а затим повбиралися, як клоуни.

Я плюнув на все і не став обсипати лице пудрою, яка смерділа болотом. Натирати щоки рум’янами також не став. Очі сурмою не підвів. Одяг вибрав сіро-стального кольору, без рюшів, жабо. Панталони взяв не вкорочені, і не підв’язав під колінами та щиколотками.

Парик вдягнув – бо Кіхота сказала, що інакше Ксенобоса не побачу. Натомість я розважив, що морда без парику буде притягувати увагу значно більшу, ніж просто морда, така ж як і у них всіх.

Панса неквапом оглянула мене та з жалем промовила:

- Біднесенький, такий серйозний. Наче вчений книжник, чи військовий у відставці. Чому ви такий дивак, Жо. Коли ж виглядати молодим, як не у молодості. – зброєносиця скрушно похитала головою.

Ура. Принаймні не відрізняюся від основної маси, а при тому не є повним опудалом, як вибрана еліта.

Подивився на себе в дзеркало.

Сірятина-сірятинська. Значить будемо жить.

Як все-таки багато значить одежа.

Відчув себе трохи спокійніше.

Скоро побачу того Ксенобоса, а там фьють і назад.

Правда, мене непокоїв незрозуміло навіщо виконаний ритуал із драконом. Невже, це ще далеко не все, і тут мені готують якийсь серйозний гемор. А то вам не гумор. На всякий пожежний, запхав ззаду за камзол поставлений на запобіжник пістоль. На єдний із купи наданих доном Педро поясів, що був просто шкіряним, а не оздорбленим як решта, рясніше різдв’яної ялинки, пояс - причепив рапіру. Добре, що мені допоміг Юніс, бо все виходило не так, як  треба.

Навіть не уявляю, що буду робити, якщо доведеться орудувати цим шампуром-переростком. Поняття у мене було, але дуже загальне.

Все-таки, участь у шкільні роки в ролевих іграх було не зайвим. Правда, там я більше орудував дворучним мечем. Та зрештою рапіра й була типу громадянською шпагою, мечем для одежі, а не зброєю для воїнських обладунків.