10. Паралелі

Дракон, що на ім’я Кошмар –

Сто лицарів забив,

А він мені, немов комар

Щиглем його прибив!

«31 червня»

Втікло капосне. Від красуні-акторки втік. Прямо, Колобок якийсь.

Ну ти дав, пацан. Це ж тобі не лапи закидати на…ну не важливо на кого.

Правда, Юніс не став мені нічого розповідати.

Ну і не треба. Чого там такого.

Натомість, йому страшенно сподобалася пісня про Джо. Він всю дорогу до постоялого двору наспівував:

-Where did you come from, where did you go?
    Потім, Юніс довго-предовго мився.

Тим часом я заснув.

Ранок, і знов дежавю.

Я раптом – знов?

На щастя, лабів на мені не було, але голова із патлами була в небезпечній близькості від мого плеча.

Тьху. Панікер. Яка-така небезпечна близькість?

Хоча, краще перебздіти, ніж недоглядіти.

Фу. Схоже, він таки нормальний.

Молодий просто ще, зелений.

Кіхота вже поралися внизу. Вони що не сплять взагалі?

Ослики до мене захрюкали і наче всміхнулися. Я вирячив очі. Здалося?

Тварини тягнуться до хороших людей, - констатувала Панса.

• А де ти, хороших людей бачиш, дівчино?

Панса, почервоніла. Магічне слово дівчина, не те що на неї - 40-річну, а й на 60-ти річну бабусю діє. Перевірений факт.

Невдовзі виліз Юніс. Красивий дідько – нема слів.

Дівчина, що несла випрану постіль, задивилася на нього,  перечепилась та мало не впала. Він галантно притримав її за лікоть.

Псяюха, мало гопки не застрибала від радості.

Чисто, як пес, коли господар зволить йому вуха чухати.

На щастя, це були і всі пригоди.

Сніданок пройшов прекрасно.

Я витягнув свого ножа і пообрізав ребра, які Кіхота з Пансою могли їсти хоч тричі на день.

Кляті м’ясоїди. Мені давно вже хотілося і гречки на молоці, і зупи. А найбільше червоного борщу з кнедликами, варениками та пельменями. І велику пляшу шкідливої – без різниці Коли чи Пепсі, можна Фанти, Севен Ап і далі за списком.

Юніс також попросив ножа.

Кіхота тільки хмикнула:

- Мужчини. Завжди мужчини…

На возик я застрибнув першим - справа.

Хай кермує.

Їхали поволі. Дорога була всипана грубим камінням.

Юніс щось хотів розповісти, та ніяк не наважувався.

То його проблеми – вислуховувати підростків, то нудьга несусвітня.

Раптом небом майнула якась тінь. Не встиг підвести очей, як тінь трансформувалась у чималого змія-дракона, який хляпнувся перед нами на дорогу.

Він був змученим до краю. Його важче дихання піднімало з дороги мілкий пил. Із ніздрів виходили дрібні струмочки диму. Страшенно запахло сіркою.

Кіхота перехопила спис і приготувалася до атаки. А ми? Ну, ми, ні. Просто роти повідкривали.

Кхе, кхе, кхе – дракон важко відкашлювався, як старий закоптілий курильщик. Він застережно направив долоню в наш бік. Типу стоп. Наче стара реклама проти пияцтва, де із суворим поглядом мужчина відсуває від себе рюмку із горілкою. Ні, пияцтву!

Не поспішайте, відважні воїни - дракон поволі відхекався. – у мене до вас термінова справа. - Мені потрібен цей Джордж.

Пригадалося – Дракон і Джордж. Прикольний твір.

Клянуся іменем свого ідальго Тобоського, що не дозволю твоїм зубам і пазурам роздерти тіло цього нещасного Жо, швидше, ніж один із нас впаде у чесному бою.

Дракон вирячив очі з подиву. А потім почав голосно реготати. Регіт дракона то щось. Ослики відразу позбавилися всіх решток із кишківників та мочових міхурів.

            Фу. Смороду якого нагнали. Але там, де merde, там страх десь дівся. Несподівано, мені стало так по. Зовсім пофіг-нафіг. Може зжере і повернуся назад ? А вихід був так близько.

Я стрибнув вперед, і за мить вже стояв перед драконом. Він із несподіванки відступив крок назад і …гепнувся.  Мене розібрав сміх. Страшний дракон, який міг мене, а мо і всіх гам-гам-ням-ням – валявся із переляканим виглядом.

- Давай-но, вже зелена жаба, ковтай комарика Жоржа – може тоді він повернеться у своє рідне болото – я говорив і  підходив до дракона.

Дракон сидячи відсунувся від мене, наче з перстраху. Кіхота із бойовим криком поскакала на рептилію. Все це було дуже швидко. Дракон дивився прямо мені у вічі, не зважаючи на спис, який щораз ближче наближався до його жовто-оранжевого черевця. В останню мить, він навіть не дивлячись на Кіхоту, злегка змістився одним невловимим рухом. Спис ковзнув йому під пахвою. Кінь помчав далі без вершника, а Кіхота повисла на списі та на плечі дракона. Дракон поволі опустив її на землю і промовив дуже серйозно:

- Досить. Більше не жартуйте. Ми дракони, також любимо гумор, шкода що від наших дотепів слухачі часто залишаються купкою попелу. – дракон злегка струсонов Кіхоту, - я відпускаю. Не будете більше хуліганити?

Кіхота мовчки кивнула. Дракон її відпустив. Піднявся на обидві ноги і підперся хвостом. Він стояв над нами наче гора. Вищим від Loxodonta africana  – слона африканського, а це 5 м. Він був надзвичайно красивим -  видовжене тіло, гнучка шия, плюснута голова. Мязи здається були всюди – вони наче канати виступали по всьому його тілу. Він зовсім не був схожий на ті малюнки, якими зображали у нас це створіння. Луска щільно прилягала одна до одної і блищала наче скляна. Цей красунь без видимих зусиль міг би нас пустити на легкий перекус. А списи Кіхоти міг би використати, як китайські палички для їжі.

- Тепер поговоримо як істоти розумні, а не як розумуючі істоти ? – дракон опустив голову на рівень мого обличчя.

-Хазяйка, просила мене, знайти тебе. Ти пішов, не забравши повністю дару.

!?.

- Вона виявила свою ласку і передала, шо без її повного благословіння ти в цьому світі не виживеш.