9. Концерт

Et l'autre monde qui s'en va
Dans la pénombre glissent des pas

І другий світ відходить, 

Ковзнувши кроками в тіні

Мілен Фармер

Обернувся. До нас повільно підходила жінка. Відразу здалося їй років не більше 30-35, однак зблизька вона була набагато старшою. Юніс аж підскочив. Ясно. Місцева селебрітіс. Поп-ідол.

• Привіт. Я, Марі Гутьє. – привіталася вона виключно зі мною, і лише кивнула головою у сторону інших. – великі зелені очі здається випромінювали силу. І розум. Якось мимоволі відчув, що у цієї мандрівної актриси IQ точно вище за 130.

Мужчини безпомилково визначають розумові здібності жінок, і якщо до 100-110 балів особливих реакцій немає, то жінок із IQ понад 115 мужчини вже остерігаються. А коли IQ перевищує 125 – то до таких жінок підходять виключно мужчини із IQ не більше 80. Тобто такі, які не розуміють, що таке бути не надто мудрим. І саме смішне, ці мужчини завжди мають успіх – бо пропонують жінкам виключно себе, як самців, навіть не зазіхаючи на свою присутність в інтелектуальних сферах життя жінки.  Коротше, таких класичних сапіосексуалів, тобто тих, кому подобаються лише мудрі, досить мало.

Особисто, я -  до такої дами не підійшов би і на парсек. На свою біду, до дурненьких мене також не тягнуло. Результат, як у анекдоті – великих грошів не мав, а малі не водилися.

• Кажуть, мене звати Жо. – відповів  «на автоматі».
• Кажуть? – Марі лукаво усміхнулася.
• Насправді, моє імя Джордж, але його чомусь всім важко вимовляти.
• А якщо так, Джо-ш – «Джо» прозвучало одним вибуховим звуком, а «ш» в кінці, як останнє шипіння відлітаючої нагайки. Непогано.
• Джош, Джош – повторив у її стилі, ніби вдарив навхрест наступаючого противника.
• Ні, не нагайка, це схоже на відгавкування. – Марі сліпуче всміхнулася.

«Як?!»

130+ то вам не 90/60/90. 

Марі всміхнулася ще ширше. Нарешті, вона зволила помітити моїх супутників. Виявилося, що Кіхоту і Пансу вона знала вже давненько, вони колись працювали в її охороні. Юнісу ж увага була особлива. Марі, коли запитувала у нього ім’я, злегка облизнула губи, і майже непомітно прикусила кутик однієї зних. При цьому вона однією рукою ніби прикрила груди, а іншу недбало опустила, закриваючи низ живота.

Юніс почервонів як майська ружа. Та що там Юніс – всі почервоніли.

- Співаєш, - звернулася Марі до Юніса.

- Трохи, - затинаючись промовив юнак.

- То може спробуємо удвох? – Марі глянула на хлопця. Так кобра дивиться на мишку – із почуттям власної цілковитої влади та повної безпорадністю жертви.

Юніс знизав плечами. Слів йому явно забракло.

- Добре, то йди до майстра Гута, він тебе приготує. – Марі взяла під лікоть юнака і направила в сторону кучерявого мужчини схожого на Хью Гранта, який швидко крокував у нашу сторону.

- Гу, займись юнаком, покажи, що там і як. – Марі знов обернулася до нас. Вона пильно подивилася на мене, і здавалося, що вся її постать розфарбувалася різнокольоровими сполохами. Вони були схожі на вогні Святого Ельма.[1]

       Повітря навколо мене ніби ущільнилося, почувся запах озону.

Мене огорнуло дивне синє світіння.

            Сині язики сполохів видовжилися і ніби поплинули до Марі.

Коли ефірні потоки досягли артистки – не відчув нічого особливого, лише візуальний ефект. Марі кивнула нам і промовила:

- Мушу приготувати генеральну репетицію, так що вибачте, і до зустрічі.

 - А ти Джош, також залишся. Допоможеш, майстру Гуту у його візіях. – Марі пішла в сторону намету.

Кіхота за своєю звичкою хляпнула мене по плечу:

- Добре, Жо, а може Джош. До речі, так мабуть, краще. Залишся, допоможи. Ми йдемо ще по своїх справах. Тільки прошу, не вертайся пізно. І ще одне – постарайся не вплутатись у бабські розбірки. Зроби, що там просять, і гайда у свою кімнату. Бажано, до півночі, бо потім ніхто не відчинить.

Ого. А в мене, здається тут з’явилася матуся.

- Не хвилюйся – все буде Ок.

- Ок, ок – кип’яток. Ну і мова у сучасної молоді, - пробурмотіла Панса йдучи вслід за Кіхотою.

Марі йшла до намету, а мої ефірні потоки линули за нею, залишаючи синій, нарівпрозорій світимий «хвіст». То було дуже дивно.

 Вона вийшла з намету менше ніж за хвилину. До неї, крім мене, ще «підключився» той майстер Гут. Вона вийшла на невисокий дерев’яний постамент.

Майстер Гут якимсь чином ввімкнув апаратуру. Все залило неяскраве сяйво, до сцени підійшов Юніс. Він тримав у руках подовгастий предмет, який явно був мікрофоном. Марі мікрофона не мала, але на її шиї була наче прикріплена величенька роза. То гарантовано також був мікрофон. Обидва «мікрофони» не мали ніяких видимих дротів.

Залунала музика.

Пізнав мелодію. Це було схоже… «Toi l'amour»  Ти - кохання

- У-у-у…у – вступив бек-вокал Юніса.

Направлений промінь освітив Марі, вона наче засвітилася зсередини. Роки злетіли геть. Це була 20-25 річна дівчина. Вселенська печаль і радість. Інь та Янь. Прості слова, але яка міць.

Toi l'amour                                       Ти - любов,
Revient toujours                              Вертаєш знов,
Retient le jour                                  Спиняєш день,
S'incline au vent d'aimer                  у подиху кохання
Car l'amour                                      ця Любов 
Est à nous                                        належить нам
Pour toujours                                   остання

Раптом відчув, як руки ніби захололи. Наші ефірні потоки злилися. Вся сцена перетворилася на тримірний екран. Марі перетворилася на властительку дум. Вона ніби вела діалог.  Виникали і зникали величні замки, дороги і простори, ніби зняті із коптера. І ми були всередині цього театру, що вплив у нашу реальну дійсність.

Відзвучали останні звуки і видимо поволі зблідло і розсіялось.