8. Дорожні Зустрічі

That's the price you pay

Leave behind your heartache, cast away

Just another product of today

Rather be the hunter than the prey

And you're standing on the edge, face up 'cause you're a...

Imagine Dragons

Це ціна, що платиш ти.

Залиши  душевний біль, скинь його

Це успіх дня, а не так собі, дурня

Значно краще полювати, ніж ховатися й дрижати,

Ось уже ти на краю: зупинився і стоїш, це тому що ти…

Кру. Кру.Кру.

Ну хто прямо у вухо.

Навпроти на бильцях лавки сидить величенький крук.

Це він додумався крякати за півметра від мене.

Чомусь пригадалося: « кру-кру-кру, На чужині умру»

• Я не журавель. – спокійно зауважив крук.
• Ти що думки читаєш? - тихо прошепотів я, щоб не будити супутників.
• Ти сказав. – ворон почав спокійно чистити пір’я.

Я поглянув на подорожніх. Сонце ще не встало.

Кіхоти не було. Панси не було.

Юніс похрюкував, як молодий свиньонок.

Оглянувся. Кіхота вже склала возик, а Панса нарізала перекус.

Дивний тут бабський світ. А може, то просто хлопський рай.

• Ой не рай, ой не рай, ротик свій не розтуляй. – ворон лукаво дивився крутячи головою в різні боки, щоб подивитися на мене під різними кутами – така у нього пташина особливість.
• Красу мою небесну заціняєш, каркарон? А може ти не пташка, а може ти дракон?

Ворон коротко стріпнув крильми:

-Твоя позірна краса блідне в порівнянні із моєю. – він велично виставив доверху свою носулю, точніше свого дзьобиська.

 - Допустимо, що ти правий…

«-А-ха!» -Торжествував ворон.

• Так от, допустимо, я визнаю, що ти красивіший від всіх красав. І що це тобі дає?
• Поговоримо пізніше, он твої красотульки лізуть. Побачимось – ворон стрибнув і змахнувши крилами поволі набирав висоту.

Жо, я ж тобі казала, не розкидати їжу, як ти казав «цим прикольним мишкам», які злізлися вчора, як мухи на мед. Це табір, тут ці паразити хмарами кишать, а потім привезеш виводок мишаків у своїх речах додому. А коли ворони злітаються, то взагалі скандал, побачать - оштрафують не по дитячому.

Як не дивно, наганяй від Кіхоти мене трохи втішив. А може цей ворон просто звичайний нахлібник, який крутиться там, де є чим поживитися. І нічого магічного у ньому не було. Так, вивих фантазії.

Збори не зайняли багато часу. Перекус залишками шашликів, які завбачлива Панса приховала на сьогодна та в дорогу. Запили традиційним оцтиком.

Юніс мнувся біля возика.

• Жо, вибач. Може ти хочеш кермувати. Я вчора, на повному автоматі, навіть не запитавши дозволу взяв на себе таку сміливість і кермував твоїм возиком.
• Хо-хо. Та на на здоров’я, Парасю. Сто порцій тобі в руки і папіросика у зуби.

Мені абсолютно не хотілося кермувати. Возик, то був відстій, однозначно. То гірше, ніж Ланос чи Дачія після Ауді A6 чи Пежо 508.

І тут я допустив тактичну помилку. А саме, мимоволі надав тому башибузуку право вибору.

-           Та без проблем. Якщо ти хочеш, то можеш або грати на гітарі або кермувати возиком.

Юніс залибився. Він повідомив, що на гітарі не вельми вправний, зате співає непогано. І гепнувся на  правий бік возика, прихопивши до  рук гітару.

Мені довелося кермувати.

Але не встиг взяти до рук віжки, як почув перефоркування тих ослів. То були не слова, але зміст був приблизно таким: «Знов цей криворукий фірман. Яка мука слухати плутані команди цього мудака».

Я не міг закричати до них на повний голос, бо вони ще нічого поганого не зробили, натомість, я подумки голосно крикнув:

«- Так. Я мудак в кермуванні візком! Але ви двоє точно станете ними. Я вам це гарантую. І коли ми не будемо їхати як треба, то я вам, сучі діти, яйця відсічу прямо на дорозі!»

Ослики обернулися на мене. Очі в них були як блюдця. Роти повідкривали, як бегемоти. А в очах у них була рішучість – типу: - А ріж, сволото.

Миттю дав задній хід:

«- Хлопці. Вас прошу. Не будьте мудаками – не принижуйте самця перед цими вредними самками».

Ослики миттю врубилися, злегка заревіли, наче у згоді.

-           Vorwärts – і ослики побігли вперед.

Виявилося, що кермувати живими істотами – то не так і складно. Просто команди треба передавати із значним упередженням у часі, а також, крутизна повороту визначається силою натягу віжок з того чи іншого боку. Ці ослики, наче мені передавали – ще рано, трохи засильно, а тепер заслабо. А ще за якийсь час я зрозумів – вони мене вчать кермувати ! То було щось. Осли відчули, що я почав прозрівати та радісно заревіли: коротко, але так переможно.

Капець. Куди я тільки попав!

Юніс тим часом бренькав. Звикав до нового строю. Слух у нього був напевне кращим за мій, бо вже невдовзі, виявилося, що він запам’ятав основні акорди. Цікаво, що він нам вшкварить.

Кіхота з Пансою приязно поглядали на юнака. Ясна річ, він на них лаби не закидав, хоча з іншого боку…Ха. А прикольно було б. Напевне, вони б не відмовилися, особливо Панса.

Чесно скажу, не чекав від Юніса чогось аж надто, бо яка могла бути музика у дикі і темні часи.

Та коли він заспівав, у осад випали всі. Чистий, потужний голос. Легка хрипинка. Найбільше це було схоже на Майлі Сайрус. І слова були практично ідентичні. When I look at you. (Коли дивлюсь на тебе). Я чув цю пісню, але не звернув свого часу увагу, яка потужна чуттєвість у ній закладена.

Everybody needs inspiration
Everybody needs a song
Beautiful melody, when the night's so long

Усім нам потрібне натхнення,

І пісня потрібна своя,