6. Ще один. Утіканець.

Bolivar cannot carry double

Болівар двох не подужає

О. Генрі

Двері корчми рипнули.

До середини обережно зайшов юнак.

Несміливо роззирнувся.

Оцінив обстановку та неквапно пішов у наш бік. Вимушено пройшов повз амазонистих пацанок, змістившись якомога далі від їх столика.

Не допомогло. Одна з них швидким рухом, правда побіжно, мазнула по сідниці юнака. Він здригнувся та не зупинився. І навіть не обернувся.

- Йти до нас, кицю. Тобі сподобається, - і обоє масно загиготіли. Проте у виконанні двох сопрано, а не басу з баритоном – це було радше комічно аж до повного мамаду.

Я не стримався і собі полибився.

Кіхоті мій усміх «не зайшов». Вона невдоволено похитала головою наче мовила – «як тобі не встидно, засранцю».

Юнак зупинився біля нашого столу і почервонів, наче маківка.

Капець, що ж тут із мужчинами ці  вражі баби поробили.

- Даруйте, шановні пані, можна, я біля вас присяду? - юнак промимрив затинаючись та червоніючи, з надією дивлячись кудись у стіл, бо на моїх супутниць він і очей не смів підняти. Слова здається стрягнули йому у горлі.

О, як зашугали лебедика.

Кіхота, велично махнула рукою і вказала на місце збоку біля мене.

Я поволі оглянув хлопця.

Красивий – капець. Бред Піт – чмо проти нього. Схожий на Алена Делона, правда міцнішого. Значно міцнішого.

Блондин. Довге волосся. Голубі з паволокою очі.

Вушка злегка загострені.

Баби за такими лягають штабелями.

У будь-якому світі.

І не ма на то ради. Закон правил.

Магія природного сексу – Sex Appeal, як кажуть мудрики.

- Що будете, юначе - теплим батьківським…материнським тоном мовила Кіхота.

Юнак відразу заспокоївся, наче немовля, яке дорвалося до мамкиної пипки.

«Підцицьочник!» майнуло у думці.

Пауза. Юнак мовчав, збираючись із словами.

«Тільки б не перднув, що втік від дружини-нареченої».

- Дякую, мені б щось теплого. Бажано не риби. – шаріючись юнак таки «знайшовся» - і води. Просто води.

Я вирішив, що мені того бабоцарствія to much :

- Давай, друже, колися, за які такі перверсії ти затіяв цей анабазис?

Панса кивнула Кіхоті:

- А наш (!!!), таки точно принц. Слова є – смислу нема.

Юнак навіть не пробував розтулити рота, а тільки нижче нахиляв голову. Вушка йому ще більш кокетливо визирнули з-під довгих патлів. Панса перевела дух.

Кіхота і та була розчулена:

- Біднесенький, хлопчику. Не бійся, ніхто тебе не скривдить. – Кіхота з докором дорікнула й мені – А ви, шановний. Не ведіть себе, як вередливий мужчина, який думає виключно про свою ср.. гм.. участь, і байдужий до страждань інших.

Кіхота похитала мені головою. І знов обернулася до юнака:

- Даю слово благородної донни Кіхоти, захисниці…

«трьох мостів, чотирьох боліт і т.д. і т.п.»

Я виключив свідомість. Теревені краще слухати факультативно, не вдаючись у деталі. Нарешті після довгих вмовлянь хлопець почав говорити:

- Мене звати Юніс. Я втік від своєї матусі, бо вона хотіла мене видати за дочку нашої сусідки лердессу Осанку. Вона така висока, вусата, з вонючих підпахів стирчить риже волосся, конопата, нагла і страшенно дурна. Сильна як троль. І хоробра як орк. – на очах у дитини замокріло.

«Ура! Джекпот. Таки утіканець»

- Дитино. – у голосі Кіхоти була вся мудрість віків – Як можна було так негречно поступити із вашою шановною матусею. Та й ваш батько певне сам не свій від горя. Невже вам так страшно бути чоловіком у міцної та сміливої жінки, яка буде вести сімейний корабель впевненою рукою. Та й чого там боятися, як там кажуть: голова то жінка, а чоловік шия – куди схоже туди й поверне. Чи може у вас вже було інше пристрасне почуття?

Юнак почервонів ще дужче:

- Мені подобалася бібліотекарка, з нашого коледжу. Проте мама називала її блідою туберкульозною міллю, заучкою, ботаншею і голлю перекатною.

-То треба було спробувати переконати матінку. Невже вона була б проти вашого щастя?

- Та ні. Матінка сказала, що добре розуміє і мене, і мою бібліотекарку, але ми обіднілий баронський рід не проживемо на її платню. А на пенсію від лердесси - так. І найгірше – матінка нашу розмову донесла до рижої Осанки.

Юнак знов замовк.

- І?

- А вона прийшла до нас, перестріла в коридорі, притисла тілом до стіни, локтем перетисла мою шию, і попередила, що моїй коханій не жити на цьому світі, коли я не погоджуся. І я їй повірив. Були схожі випадки.

- То у неї це не перший шлюб?

- Ні. Вже четвертий. А у моєї любові був би лише другим. – хлопець похнюпився і провадив далі:

- Коротше, я взяв речі, свої заощадження. Кинув подерту сорочку на верболіз біля річкової кручі, і подався куди очі бачать. Вже третю добу йду. Нещодавно бачив розбійниць. Вони чигали біля дороги. Мене не бачили, бо я йшов метрів за 100 – лісом. Так мене навчив дядько Басил, який втікав від жінки із десяток разів. Ото герой. Заздрю…- юнак гірко заридав.

Наша розмова відбувалася в напівпустому барі. «Розбійниці»-пацанки геть все чисто чули. І зробили висновки на які було дость їх курячих мізків.

Вони підійшли до юнака і звернулися навіть не дивлячись у наш бік:

- Солоденький. Тобі буде з нами краще, ніж у рідної мами. Кидай цих пердунок і це не першої свіжості дуеньо і гайда з нами, реальними дівками. – вони хтиво всміхалися.

Якби не це образливе «дуеньо», то я б ще стерпів. Тай чого там. Якби мені було років на 20-ть менше, така пропозиція від струнких, пропорційно складених дівчат, не впевнений, що була б проігнорована. Але у даному випадку, сорі.

Перекат під столом. Міцний хляп по сідницях пацанок і припечатав масою тіла до стіни. Моя сотня кг проти їх два по 55 – то як Вірастюк проти гірської горили.

Не встигли дівчата оговтатися, як скрутив їм руки, пінявши вгору в однієї ліву, а в іншої праву, і впевнено, але не грубо (шкода їх симпатичних мармизок) поклав мордочками на стіл. Кіхота та Панса наче тільки цього чекали. Схопили дівчат за плечі і притисли меч та кинджал до їхніх потилиць.