Дорога зі Львова до Підгірців була напрочуд комфортною, і туристичний автобус «Мальва» лише іноді незграбно підскакував поодинокими вибоїнами. Приспані шурхотом коліс пасажири солоденько посапували, а хтось навіть дозволяв собі хропіти. Авжеж, тридцятимісний бус із назвою туристичної агенції на фасаді вже був далеко не першим транспортом для добряче втомлених людей. Прокинувшись зі сходом липневого сонця, мешканці різних куточків країни хто чим пошамкали до славетного міста Лева, а колоритна парочка на задніх сидіннях комфортної «Мальви» не була виключенням.
Пухкенький чоловічок із плішиною на маківці завалив свою вгодовану мордяку на тендітне плече мініатюрної обраниці, яка вже пів години терпіла булькотіння слини в роззявленому писку.
Немов зріла квіточка, вельми симпатична жінка знала собі ціну і все життя хотіла знайти принца на білому коні. Однак селом Пахучі Кульбаби, як на зло, вешталися тільки сірі й солові лошаки. Саме тому молода дівчинина покинула батьківське обійстя і поїхала шукати свій ідеал за обрієм, здавалося. безкрайнього поля, але там вже ніхто на конях не їздив.
Згодом красуня повернулася додому та, огледівшись, зрозуміла, що багато втратила. Чоловіки її віку одружилися, парубки шукали дівчат, а кілька вдівців і нікудишніх одинаків до створення сім’ї готові не були.
— Припини брикатися, — вкотре прошепотіла на вухо гордовитій дочці старенька мати. — Поглянь, скільки він тобі квітів щодня приносить. Уже нема куди їх пхати, усі банки в ромашках. І якщо так до зими продовжиться, як мені робити консервацію?
Старенька витріщилася у вікно своєї непоказної хати й замилувалася потріпаним часом джипом місцевого багатія.
— Мамо, — нервово відреагувала дочка, — він ті квітки на полі нарвав. І подивися, який обрезклий.
Жінка кивнула головою на власника позашляховика, який не поспішав від’їжджати, сподіваючись на появу жаданої обраниці.
— Він же мене вночі ненароком розчавить. Та й старуватий…
— Зате цілий господар пекарні, — потерлася до плеча впертюхи старенька. — Будеш крутитися, як вареник у маслі, та хоч трохи світу побачиш. Залицяльник он щороку кудись відряджається.
— На рибалку він їздить, мамо, — напнула губи дочка. — І не треба мені жодних вареників.
Вона знову з відразою поглянула на обрезклого чоловіка.
— Я хочу принца на білому коні.
— Ти вже їздила за поле, — захитала головою мати. — І не один рік шукала хтозна-що, а потім повернулася ні з чим. Послухай, інколи щастя лежить під ногами, треба лише придивитися.
Старенька знову потерлася об дочку і помітила, як та ще раз зміряла поглядом кавалера на дворі.
— Будь мудрою, — продовжила вона, — візьмеш його в обійми й повезе тебе хоч на край світу. Пекарню тримає вже здавна, навколо селами його булки з маком. Мабуть, грошей кури не клюють.
У відповідь — мовчання, і мати зрозуміла, що на правильному шляху.
— Як тільки вийдеш заміж, одразу станеш хазяйкою виробництва. Зажадаєш машину і бігом на море. Чого тобі ще бракує?
— Та, ніби все, — захоплена перспективою мовила у відповідь жінка і скривилася: — Але ж такий обрезклий…
— Викинь дурниці з голови, — змахнула рукою старенька. — Поганяєш бичка довкола пекарні й буде тобі підтягнутий парубок. Або не годуй його з тиждень, тільки дивися, щоб не згас. А може, й добре, як дуба вріже — все майно одразу твоїм стане.
Настанови матері враз зробили свою справу і жінка біля вікна осяялась:
— Відразу моїм? — аж зарум’яніла вона.
І бичок за вікном став набагато симпатичнішим.
— Дійсно, стільки ромашок мені назбирав, — нарешті помітила гарнюня купу банок по всій хаті. — Мамо, здається, він збирається геть. Треба його негайно спинити.
Жінка скочила на поріг і голосно крикнула:
— Миколику, я згодна! Завтра зіграємо весілля, нема коли чекати! Не терпиться заволодіти всім, — прошепотіла вона останні слова.
І залицяльник засмикався біля джипа, не розуміючи за що в першу чергу хапатися.
— Хр-р-р-р, хр-р-р-р, — знову й знову белькотів піною позавчора одружений чоловік.
Однак, коли його слина закапала за виворіт новенької сукні дружини, та не витримала і на весь автобус насварилася:
— Миколику, у мене вже плече заніміло і вся шия мокра. Досить хропіти на вухо!
— Я жерти хочу, — щойно відкривши очі, пробурмотів чоловік. — З весілля нічого в роті не тримав.
Він проковтнув накопичену слину.
— І не будеш, — неголосно відказала дружина. — Ти в мене на дієті, маєш позбутися живота — не хочу, щоб уночі мене розчавив.
Попри відчайдушний галас втомленої жінки, пасажири автобуса продовжили спокійнісінько спати.
— Квасю, дорогенька, — схопився за курдюк під футболкою Микола, — так можна і дуба врізати. Може, хоч якийсь бутерброд?
Він забігав очима по салону, ніби той бутерброд мав десь на нього чекати.