Квартирник

Це був мій перший квартирник, і я ще не знала, що це взагалі таке. Але мій хлопець часто ходив на такі заходи, а я йому беззаперечно довіряла, так, як буває, мабуть, тільки в вісімнадцять. І ось ми приїхали – зараз взагалі не згадаю ані вулиці, ані навіть району міста – до чужої квартири, в якій було повно незнайомих і декілька знайомих облич. Хазяїном квартири був Геннадій: страшенно старий в очах вісімнадцятирічки, а насправді сорокарічний. Він був дуже гостинний. Запрошував всіх бажаючих до свого житла зі своїм алкоголем, казав сідати, де хто хоче, і взагалі почуватися, як вдома. Потім він приніс гітару, вмостився по-турецьки на старому дивані та почав грати й співати відомі українські хіти. Ми трошки випили, а тоді теж стали співати разом із ним. Потім хтось декламував вірші – свої і класиків. Потім почалися байки з життя й анекдоти. І знову алкоголь, і знову пісні, і так до самого ранку. І щось таке напрочуд живе було в тій ночі – незрозуміло де і незрозуміло з ким, що зараз, багато років потому, я несвідомо (а інколи й свідомо) тягнуся саме до таких посиденьок. Не знаю, чи ще в моді квартирники, бо я сама невпинно наближаюся до віку того старезного Генадія – і тепер мене ніхто вже не кличе на такі заходи, а сама я не влаштовую, бо від вісімнадцятирічок мене відділяє прірва. Я не така, як той Геннадій, що наливав їм випивку і спокійно реагував взагалі на все й на всіх. До речі, тоді, багато років тому, якось так сталося, що він мене поцілував. Нас прірва не відділяла.

Не на тому квартирнику, а на поетичному вечорі, де він був запрошеним музикантом. А після його виступу ми зіткнулися на барі, куди вийшли по свіжу випивку, поки вірші читала якась нудна дівчина, що ніхто в залі її не знав, всі позіхали, а я під прикриттям потреби у горілці з грейпфрутовим соком вислизнула до бару.

На барі стояв мій університетський приятель, який знав, що мені готувати і міг не питати. Взагалі життя вирувало так, що всі всіх знали, принаймні в творчій тусовці Одеси. І на своє замовлення вже чекав Геннадій. Він впізнав мене і ми почали говорити про все на світі. Я здавалася собі тоді надзвичайно мудрою, а насправді я просто вміла слухати, а чоловіки це люблять. Натомість, що я там базікала, цього я вже не пригадаю. І так ми поговорили про Стуса і про Скрябіна, про Розстріляне відродження і про сучасних поетів. А потім зі своєю горілкою в склянках ми пішли курити у темний дворик, з якого було видно море. І було чутно і хвилі, і запах. Ми стали в якійсь вузькій ніші між двох будинків, де світло ліхтариків не заважало палити і розмовляти. Геннадій мав гидкі цигарки, я палила виключно солодкі, вишневі і слабенькі, а ці були міцні, абсолютно чоловічі. Але я дуже любила курити за компанію. І це нікуди не ділося навіть зараз, коли я не курю сама по собі, але варто комусь із друзів витягнути пачку з кишені – я не втримуюсь.

І ось ми курили, і в роті було повно дивних смаків: гірких, солодких, нових і знайомих. А потім Геннадій якось опинився дуже близько до мене: так, що його темне хвилясте волосся до плечей залоскотало мої вилиці. Або щось хотів сказати, або перекричати музику, яка грала на вулиці і шум автівок з дороги, або ще щось – це вже неважливо. Бо я підвела погляд і побачила його очі перед моїми. В темряві було абсолютно незрозуміло, якого вони кольору, і який взагалі цей Геннадій, коли нас тільки двоє і коли він не грає на гітарі і не співає пісень. Але я була не проти, я не відвернулася і не втекла, коли його губи торкнулися моїх. Він пив чисту горілку і палив міцні сигарети, але мені сподобалося, як він мене цілував. М’яко і безпечно, беззвучно і тепло, досвідчено. І я відповіла, бо в мені запалився вогник. Мабуть, йому теж сподобалося, що юна красива дівчина так безсоромно віддає йому свої (майже) перші поцілунки серед вечірнього міста біля моря. І тоді він поклав свою руку на мою талію – і я відчула холодне скло, бо чарка з горілкою була в тій руці, а я стояла в тонесенькій майці і короткій спідниці. В іншій руці Геннадій тримав сигарету. Потім він відірвався від мене, зробив тягу, випустив дим в бік і повернувся до моїх губ. Я не торкалася його долонями, в моїх руках так само були горілка з соком і сигарета. Але з ним було тепло, спокійно і гірко-солодко, якось абсолютно по-дорослому. Він не дозволив собі нічого зайвого. Ну, крім цього поцілунку.

А тоді я помітила, що з клубу вийшов мій хлопець і озирається. Я винувато усміхнулася Геннадію, хоча не впевнена, що він побачив це в темряві, й вислизнула з нашої криївки. Підійшла до свого вісімнадцятирічного хлопця і ми разом повернулися слухати вірші.

Я була впевнена, що Геннадій стояв там, курив, дивився на зірки і усміхався. Можливо, думав про поетів, або складав в голові нові авторські пісні. А як було насправді, ніколи не дізнаюся, бо з того часу ми більше жодного разу не перетиналися. В кожного було своє життя, в мене свої стосунки, в нього – гітара і пісні. Але той квартирник і творчий вечір я час від часу згадувала з солодкою тягучою журбою, особливо, коли хтось зі знайомих пригощав мене міцною гіркою цигаркою.