Сюрприз для Соні

У будинку Матвія Івановича, незважаючи на пообідню пору, панувала тиха година. Міцно спав у кріслі біля Сониного ліжка Сергій. Тихо й спокійно дихала Соня, обіймаючи обидвома руками Філософа, який також поринув у глибокий сон і зрідка бурмотів щось на своїй собачій мові. По тону тих звуків можна було зрозуміти, що йому сниться щось дуже хороше. Баба Ганя дрімала на тапчані в майстерні Матвія Івановича, а сам господар куняв на терасі з окулярами на носі й розгорнутою на колінах газетою.

Ближче до вечора Ганна Федорівна прокинулась і розбудила Матвія Івановича. Командуючи ним наліво й направо, немов маршал артилерії, заходилась готувати святкову вечерю, щоб «за добрим українським звичаєм відзначити перемогу добра над злом» (так пафосно вона оголосила Матвію Івановичу головне завдання). Місила тісто на пиріг такими енергійними рухами, що він аж боявся підійти до неї. У цей спосіб хотіла хоча б трохи притлумити своє нетерпіння, бо вже не могла дочекатися, коли Сергій нарешті  розповість про те, як вони  з Василем розібралися із Савкою.

А Сергій усе спав і спав. Соня, яка прокинулась раніше, не хотіла будити його. Дивилася на таке рідне і таке стомлене обличчя та намагалась пригадати події останніх днів. Нічого не виходило. Вона лише пам’ятала, як суботнім ранком у майстерню до неї увірвались двоє кремезних чоловіків, як один заломив їй руки і торкнувся прямокутним предметом, схожим на кишеньковий ліхтарик, до її грудей. Після цього вона нічого не пам’ятає. Останнє, що бачила, як другий чоловік з усього розмаху б’є Філософа битою по голові. Ця страшна картина весь час стояла перед очима, відколи прийшла до тями в цій незнайомій кімнаті. Добре, що поряд були Ганна Федорівна і Лідія Михайлівна. Вона зрозуміла, що в безпеці, але де ж Філософ? Невже його вбили?! Панічний страх за нього вимкнув їй розум. Кликала його, кричала, плакала… Тепер так соромно за цю істерику…

Філософ з нею, увесь понівечений, проте бадьорий та веселий. Баба Ганя, щоб заспокоїти її, розповіла, як вони з Сергієм, а ще і з Сашком, і з Матвієм Івановичем, рятували собаку. А про те, що сталося з нею, розповідати не схотіла. Сказала: «Повернеться Сергій – усе тобі розповість, та й нам заодно. Ми ще самі не знаємо найголовнішого».

А Сергій приніс Філософа і вмить заснув. Так хочеться, щоб він швидше прокинувся. Ні, нехай спить. Тут, біля неї. Їй так добре, коли він поряд.

Що з ними буде далі? Сергій повернеться в Канаду, відлітає в п’ятницю. А який же сьогодні день? Вівторок чи понеділок? Здається, понеділок. Ще три дні вони будуть разом. Лише три дні… Цілих три дні! Так, досить вилежуватись!

З першого поверху долинали голоси Ганни Федорівни і Матвія Івановича, потрібно зійти вниз. Може, вони знайдуть для неї якийсь нормальний одяг? Підвелася з ліжка, постояла трохи, в голові ще паморочилось.  Тепер потрібно зробити декілька кроків до сходів. Філософ почав скиглити.

– Тихо, малий! Я повернусь.

Повільно дійшла до кухні, де баба Ганя шаткувала капусту на салат і заодно керувала велетнем-скульптором. Той смажив на величезній сковорідці чималі шматки м’яса. Поряд у казанку щось булькало. Соня принюхалась. Гречана каша, її улюблена. Відразу захотілося їсти. Ковтнувши слину, промовила:

– Ганно Федорівно, Матвію Івановичу, я вам зараз допоможу з вечерею, бо їсти страх як хочеться. Тільки б мені переодягнутись у щось пристойніше! А то сидіти за столом у нічній сорочці якось негарно.

– Сонечко, моя мила, ти вже краще себе почуваєш?! Я так тішуся! – баба Ганя підбігла до неї, обійняла, розцілувала.

– Боже, не віриться, що все нарешті закінчилось! Матвію, може в тебе є якісь штани не дуже широкі, щоб з Соні не спадали? Відразу неси з ременем чи мотузкою якоюсь. Та швидше ж!

– Слухай, Ганночко, не кричи так, наче я глухий старий пеньок. Зараз пошукаю, а краще схожу до невістки. Вона в мене фігурова дівчина та й не скупа – обов’язково знайде для Соні щось симпатичне. То я пішов, а ви, дівчата, дивіться мені – м'ясо не спаліть, бо голодні лишимось! Я вже й сам не дочекаюся, щоб спокійно сісти за стіл і поїсти нормальних чоловічих харчів.

За хвилин п'ятнадцять Матвій Іванович повернувся не сам, а з невісткою Оксаною, яка несла цілий оберемок барвистого одягу. Вони з Сонею пішли в майстерню й довго не виходили. Жіноцтво, одним словом!

Нарешті явилися. Соня в короткій синій спідничці і картатій сорочці у рожево-фіолетових відтінках, легких сандалях, ще й зачесана гарно (усе волосся перекинуте на правий бік і красиво закріплене  гребінцем) виглядала такою юною, що Ганні Федорівні раптом захотілося плакати – згадалися минулі часи, коли діти були старшокласниками, закінчували школу…

Однак поринати у спогади не було як, бо на той момент усі страви були вже готові й розкладені по тарелях різних розмірів та візерунків. Негайно за стіл, щоб не вистигло! Баба Ганя послала Соню будити Сергія.

Вечеря вдалася на славу. Було дуже смачно і дуже затишно, по-родинному. До компанії приєднались невістка і внуки Матвія Івановича. Без Філософа теж не обійшлося, його примостили на ведмежій шкурі недалеко від столу й поставили перед ним найбільшу миску, яка знайшлась у Матвія Івановича.

Спочатку всі мовчали. Матвій Іванович, баба Ганя, Сергій і Соня наїдалися, бо добряче зголодніли за три останніх дні. Оксана і внуки скульптора, двадцятилітні близнюки Назарій та Устим, мовчали, бо трохи ніяковіли. Родина Матвія Івановича була заочно знайома з гостями, які від суботи окупували його половину хати. Насамперед – з Ганною Федорівною. Дід часто ходив в гості на Камінну й розповідав їм про цю жінку, причому – з неприхованою симпатією.