Цербер

Близько восьмої години вечора біля головного входу до психоневрологічної лікарні спинилась стара чорна «Волга». За кермом був Матвій Іванович, поряд сиділа Ганна Федорівна. Вона, щоб стримати хвилювання, з усієї сили стискувала пересохлі губи. Не могла навіть молитися… Духу вистачило лиш на те, щоб перехрестити Сергія і Лідію Михайлівну, коли ті вийшли з авто й спокійно попрямували до вхідних дверей.

Матвій Іванович увімкнув двигун, «Волга» рушила, завертаючи за кут будівлі. Зупинилися між гаражами, що стояли на краю господарського двору. Тепер їм залишалося тільки чекати на дзвінок від Сергія.

Лідія Михайлівна з Сергієм без пригод потрапили в її кабінет на першому поверсі лікарні. Лідія Михайлівна відразу відійшла на сестринський пост, щоб прийняти чергування, а Сергій примостився на стільці біля вікна. У кабінет не долинало жодного живого звуку, лише маленький холодильник біля дверей монотонно дзижчав, немов надокучлива муха.

Сергій хвилювався, чи вийде все так, як вони задумали. Упевненості не було. Це погано, бо розмова з Цербером має бути переконливою. Необхідно бути абсолютно спокійним, внутрішньо сильним. А якщо той не погодиться? Тоді не спрацює ні план Б, ні план А. Залишиться лише надія на Василя, який приїде вже завтра. Головне, щоб до того часу Соні не завдали непоправної шкоди.

Але ж якщо Цербер не погодиться, то він одразу ж повідомить завідуючому відділенням про те, що він хоче забрати Соню з лікарні. У такому випадку цей Микола Гнатович зможе прискорити процес втручання в її психіку. Його може спинити лише викриття змови проти Соні. А тому головне питання в цій жахливій історії – хто її замовив? За що?

Лідія Михайлівна закличе Цербера до себе в кабінет лише після дев’ятої, коли хворі полягають спати. У нього в розпорядженні є година часу. Цілком достатньо, щоб проаналізувати ситуацію. Для цього потрібно мати об’єктивну інформацію про Сонине життя. Найбільше знає Ганна Федорівна. Спочатку потрібно визначитись, про що її запитувати.

Узяв свій записник. На чистій сторінці по центру написав «Соня». Розділив аркуш по вертикалі і горизонталі на чотири рівних квадрати. Послідовно в кожний з них вписав заголовок: «Родичі», «Робота двірником», «Знайомі», «Філософ».

Версія перша: викрадення Соні організував Василь Задорожний або його батько, Павло Дмитрович. Очевидно, що Наталя Андріївна до цього не має жодного стосунку. За що? Можливо, Соня хоче розлучитися і забрати половину статків Задорожних? На Соню це не схоже. Та й на Задорожних – також. Однак про це все ж потрібно запитати в Ганни Федорівни. Записав під заголовком «Родичі»: «Чи говорила Соня про розлучення з Василем і розподіл майна?»

Версія друга: Соня рано-вранці виходить на прибирання вулиць. Вона могла мимоволі стати свідком якогось злочину. І тепер її, як свідка, хочуть змусити мовчати. Запитати в Ганни Федорівни, чи не розповідала їй Соня про якісь надзвичайні ситуації, в які вона, можливо, потрапляла або була їх очевидцем.

Версія третя: хтось із знайомих Соні, кого він не знає, задумав таке лихе проти неї, невідомо з якої причини. Можливо, баба Ганя пригадає, хто ставився до Соні недоброзичливо чи погрожував їй.

Версія четверта: усе це сталося через Філософа. Він покусав чи налякав когось, і та людина вирішила помститися. Хоча ця версія купи не тримається. Знищити собаку – це одне, а запроторити людину в психлікарню та ще й таким способом, то зовсім інше.

Записав на аркуші чітко сформульовані запитання й відразу зателефонував Ганні Федорівні.

– Бабцю Ганночко, я буду вам задавати питання про Соню. Добре думайте, бо від ваших відповідей залежить, чи знайдемо ми ту людину, яка все це задумала. Перше питання. Чи говорила вам Соня, що хоче розлучитися з Василем і розділити майно?

– Так, Соня казала мені після зустрічі з однокласниками, що хоче поговорити з Василем про розлучення. Я ще запитала, чи не буде вона вимагати від нього компенсацію за свою квартиру, яку вони продали, щоб оплатити лікування дитини в Німеччині. Відповідь її була дуже коротка: «Ніколи!» Мені аж незручно стало. Така вона в нас – нікому не хоче проблем створювати, а ще горда…

– Добре, йдемо далі. Можливо, Соня була свідком якоїсь незвичайної події чи злочину? Вона нічого такого не розповідала?

– Ні, нічого такого не було. Точно.

– Наступне запитання. Добре подумайте. Серед Сониних знайомих є люди, які до неї недоброзичливо ставляться? Може хтось їй чимось погрожував?

– Та у Соні ніяких знайомих немає, крім нас з тобою, Матвія Івановича та Лідії Михайлівни. Ну, ще родина Задорожних… Ні, нікого такого пригадати не можу.

– Так, і останнє про що хотів запитати. Філософ нікого не покусав, не налякав?

Ганна Федорівна перестала дихати, а за мить так закричала, що Сергієві аж вухо заклало.

– Боже, яка я дурепа!!! Як я могла не здогадатися відразу! Цей сусід! Савка! Він нам погрожував декілька разів. Казав, що Соню відправить у психлікарню, а Філю утилізує! Але за що? Я не розумію!

– Отже, наразі єдиний, хто міг це все організувати – Савка. Завтра я з ним розберусь. Тепер головне – Соню з лікарні забрати. Ну, все, закінчую розмову, а ви не хвилюйтеся. Усе буде добре.

Хотів зосередитись на отриманій інформації, однак думки перебив телефонний дзвінок. Савка. Не з’єднався з ним, бо ще не був готовий до розмови. Потрібно бути обережним, аби не наполохати його передчасно.