Викрадення

Орест Михайлович Савка сидів у зручному кріслі, по-домашньому, у піжамі. Перед ним на журнальному столику стояли пляшка «Hennessy» і кришталева пузата склянка. У ній переливалася й виблискувала усіма відтінками золота дорогоцінна рідина. Погляд чоловіка приречено втупився у стелю. Розкошлане волосся стирчало на всі боки, не приховуючи спітнілого п’ятака лисинки, яку він зазвичай ретельно прикривав рештками волосся і залаковував намертво, щоб трималося весь день.

Орест Михайлович запивав стрес. Сьогодні сталося те, чого він найбільше боявся. До нього на роботу приходив Василь Задорожний. Прокурорським голосом повідомив, що його дружина одужала, до неї повернулися мова і пам'ять. У найближчий час це засвідчить експертна медична комісія. Запропонував добровільно повернути гроші. Якщо Орест Михайлович не погодиться, то вони звернуться в прокуратуру й до суду і, безумовно, виграють цю справу. Дав йому час до кінця тижня.

Що ж робити? Що ж робити?! Якщо поверне ці гроші, то не купить квартиру в Ярського. Якщо не поверне і Задорожні підуть до суду, то взагалі невідомо, чим все закінчиться… Може взагалі залишитись без житла. Потрібно негайно знайти вихід! Але що ж встигнеш зробити за три дні? Сьогодні четвер, у наступний понеділок Задорожний прийде знову. Напевно, таки доведеться повернути гроші…

– А-а-х.., – гірко зітхнув, почуваючи себе трагічно безпорадним.

Через силу відірвав обважніле тіло від крісла. Похитуючись, зробив декілька невпевнених кроків у кут кімнати. Там стояв великий акваріум, в якому плавала самотня золота рибка. Акваріум був зроблений у Львові на індивідуальне замовлення. Він мав подвійне дно, яке слугувало Савці надійним сейфом. Гордився своєю креативністю: якому ж злодію прийде в голову, що у величезному акваріумі, який неможливо зсунути хоча б на міліметр з тумби, під товщею води, заховані гроші?

Дістав з коробочки для риб’ячого корму маленький ключик, відчинив таємну шухляду, вийняв декілька товстих пачок купюр. Усівся на підлогу і почав рахувати… Усі купюри, гривні, долари, євро, були номіналом у сто грошових одиниць. (Така вже була у Савки звичка – тримати свої гроші лише в сотках.) Папірці шелестіли, губи Ореста Михайловича жалісно кривилися після кожного, пошепки вимовленого слова:

– Один, два, три, чотири… Тисяча. Один, два, три… Тисяча.

За якийсь час килимок навколо Савки вкрився купками таких дорогих його серцю різноколірних папірців… Порахувавши останнього, банкір влігся пузом на своє багатство й ледь не заплакав.

Якщо він поверне гроші Задорожним, йому потрібно буде позичити ще десять тисяч доларів, щоб купити омріяну сусідню квартиру. А він уже спланував, який зробить ремонт, які меблі купить, техніку… На все це грошей точно не вистачить. Ні копієчки…

Відчув, що ноги без шкарпеток захолонули і той холод піднімається все вище й вище… Так і захворіти недовго. Підвівся, акуратненько поскладав своє багатство у сховок. Повернувся в крісло. Лежання на грошах протверезило, голова запрацювала в потрібному напрямку.

З будь-якої проблемної ситуації є щонайменше три виходи. Перший – віддати Задорожним гроші і взяти у них розписку, що більше нічого їм не винен. А якщо вони все одно підуть до суду, вимагатимуть моральної компенсації? Від цього Василя усього можна чекати. У нього – серйозний бізнес, вміє гроші рахувати. І Сонька – хитра тварюка, дурила стільки часу, що не впізнає його, нічого не пам’ятає… Ні, довіряти їм не можна. Крім того, розписка, яка за всіма правилами пишеться у двох екземплярах, буде документом, який констатує той факт, що Савка Орест Михайлович – не порядна людина, банкір з кришталево чистою репутацією, а крадій, жалюгідний злодій. Отже, це – не варіант.

Інакше – все віддати і без розписки. Так, стоп! Здається, він втрачає розум! Це тим більше не є гарантією того, що Задорожні на цьому спиняться. А купівля квартири в Ярського? Ні, відмовитись від неї він не може. Через якихось тридцять тисяч євро перекреслити найбільшу мрію свого життя?! Ні! Категорично – ні! У перспективі – увесь другий поверх буде належати йому. Не вічно ж буде тут жити це старе потороча, Ганна Федорівна.

Отже, варіант третій і останній – запроторити Соньку в психлікарню, змусити її все забути. Нехай замовкне назавжди! І зробити це потрібно в суботу. Один-єдиний день, що вирішить усе!

Довго не роздумуючи, подзвонив психіатру. Попросив терміново приїхати до себе додому. Микола Гнатович прибув за годину. Савка ледве стримувався, чекаючи на нього, так хотілося допити відкорковану пляшку.

Як тільки психіатр умостився в кріслі навпроти нього, мовчки поклав перед ним грубий конверт. Той не посоромився відразу відкрити і порахувати. Очі Миколи Гнатовича звузились. Сума запропонованої винагороди була варта ризикованої оборудки, яку, очевидно, хотів запропонувати йому банкір. Мовчки вислухав Савку. Уточнив декілька моментів. Потиснув пухку руку. Свідомість лікаря не здригнулась, не наказала: «Не смій!». Лише відкинула за межі людського сумління усвідомлення того, що задумане ним із Савкою є злочином проти невинної людини.

Зоставшись один, Орест Михайлович нарешті вільно вдихнув і видихнув повітря. Його переповнювало почуття задоволення собою. Можливо, трохи зарано так радіти… Усе завершиться через два дні. Успішно. А в неділю він з розмахом «обмиє» розширення своєї житлової площі з приятелями в найдорожчому ресторані міста. Нехай заздрять! Їм не обов’язково знати, за що вони будуть піднімати келихи. У цю суботу він нарешті позбудеться гнітючого страху, страху, що пані Софія Задорожна потягне його до суду.