3.0 Сусіди

Старі будинки, тріщини в стінах, труби, що гудуть, коли хтось зверху змиває воду, — нічого надзвичайного, думав Данило. Але де ж той бісів вихідний отвір? А що як та мишf (точно миша?), що торкнулася його пальців, — він мимоволі здригнувся, — здохне? Ото аромати стоятимуть. 

Ні, так справа не піде. Чотири з половиною тисячі за нинішніми мірками, звісно, копійки, але ж він прямо запитував про підводні камені. Ріелторка змовчала, нехай тепер відповідає. 

Він знайшов її номер у списку контактів і натиснув виклик. Жінка відповіла майже одразу. Її голос губився в якомусь дивному фоновому шумі. 

— Якісь проблеми, Данило Сергійовичу? — весело промуркотіла вона. 

— Нічого такого, — уїдливо відказав Даня. — Окрім того, що в стіні під ванною діра. І, схоже, там пацюки. 

Жінка на кілька секунд замовкла, а потім натягнуто засміялася. 

— Телефонуйте в ЖКГ. 

— Ви ж казали звертатися до вас, якщо виникнуть проблеми. 

— Добре. Я сама зателефоную. Через три тижні. Коли повернуся з Іспанії. 

Розмова обірвалася, у слухавці залунали короткі, неприємні гудки. Данило сердито втупився в темний екран телефона. І що тепер робити? 

Можна було б переночувати у батька. Думка була миттєвою, але він її одразу відкинув. Йому знадобилося кілька довгих місяців, щоб переконати тата: він уже готовий жити самостійно. Повернутися тепер означало б визнати поразку. 

Данило ще раз окинув поглядом стіну, присів навпочіпки, уважно розглядаючи стик біля сходів, провів по ним пальцями, ніби довіряв дотику більше, ніж зору. Чисто. Жодної тріщинки. 

Зовсім поруч почулися важкі, старечі кроки. Хлопець підвів голову й побачив одну із сусідок — ту саму бабусю, що під час їхньої першої зустрічі здалася менш войовничою. 

— Добрий вечір. 

Він випростався, подушечки пальців були вкриті пилом, Данило машинально витер їх об шорти. 

— Ти що, наркоман? 

— Н-ні. 

Ну так. Поза в нього й справді була компрометувальна. Але ж не варто всіх під один гребінець... 

Бабуся схвально кивнула. Повірила. 

— І що, як квартирка? 

У її голосі почулося щось схоже на насмішку. Чи то вже Данилові марилося. 

— Непривітна, — буркнув він. 

— Баба там жила відлюдькувата. Ходила як сновида. А потім зовсім перестала з квартири виходити. Ніхто й не знає, чи померла вже, чи її якісь служби забрали. 

Данило кліпнув. 

Хай тільки та ріелторка повернеться. Він точно пам'ятав, як вона сказала, що власниця померла. Виявилося, не все так просто. Треба буде уважно перечитати договір оренди. Подивитися, які там штрафи за дострокове розірвання. 

— Халепа, — тільки й відповів він. 

Підійшов до дверей, оббитих світлим дерматином, на мить затримав погляд на вічку, а тоді натиснув ручку. 

— Ну, до побачення. 

Власний голос прозвучав якось приречено. 

Вечір Данило провів на балконі. На вечерю замовив суші й прикупив кілька пляшок пива, щоб хоч трохи зняти стрес. Може, варто просто відволіктися. Частіше бувати на вулиці, в ліцеї, універі, он начитка вже скоро почнеться. А тут - тільки спати.  

Це було схоже на план.  

Він підвівся і визирнув у двір, підставляючи обличчя вітру. Голод відступив, а від алкоголю тілом прокотилась тепла хвиля розслаблення, та варто було лише заплющити очі, як Данило знову відчував на пальцях той теплий дотик: не шерсть, не лапу. Саме дотик.  

Дурниці! Найпростіше і найрозумніше — забігти в будівельний магазин і закрити ту кляту діру. А потім зустрітись із друзями, сходити в якийсь паб, де музика гупає так гучно, що вибиває з мізків всі думки та приглушує паніку. Просто спробувати жити нормальним життям.  

Данило зробив ще ковток, окинув поглядом старі панелькі і.... раптом згадав про Гаррі. Думка була ніби то невчасною, але нав’язливою.  Колись вони разом грали в «Динамо» але приятель рано зрозумів, що футбол — не його майбутнє, і з головою пішов у навчання.  

Як і Данило, він перейшов на четвертий курс, тільки навчався на архітектора. Їхні батьки непогано спілкувались і жив Гаррі, якщо пам’ять не підводила, десь неподалік.  

Це був той тип друзів, про яких можеш роками не пам’ятати, але при зустрічі завжди знайдеться про що поговорити. А ще Гаррі був ходячою енциклопедією. 

Чому б не зустрітися? 

Як мінімум, він точно порадить, чим закрити ту діру. А якщо пощастить — ще й висуне якусь притомну версію, звідки вона взялася.