1.1 Кап. Кап...

Усе, що Данило Лихоїд міг назвати своїм, — речі, книжки й спортивний інвентар — безладно лежало в картонній коробці. Вона стояла просто посеред кімнати, ніби ще один предмет невибагливого інтер'єру. А Даня сидів на дивані родом із початку двохтисячних і невідривно дивився у вікно. Вечір повільно розповзався містом, занурюючи його в темряву. 

У ванній капала вода. 

Повільно й дошкульно. 

Ніби катувала. 

Данило все ніяк не міг зібратися з силами, щоб почати розбирати речі. Йому здавалося, що улюбленому м'ячу Adidas Finale 26 League не місце в цьому занедбаному запиленому серванті. Та й одягу, який здебільшого складався з толстовок, вітровок і футболок, значно краще було залишатися в коробці, ніж оселятися у старій лакованій шафі. 

Кап. 

— Бляха... 

Він різко підвівся й почемчикував у коридор. Паркет монотонно поскрипував під вагою його тіла. 

Двері до ванної були з ДСП, пофарбованого білою фарбою. Внизу вона місцями облупилася, місцями посіріла. Повітря було затхлим і вологим. Єдина жовта лампа, схована за почорнілим скляним плафоном із великими червоними маками, ледь освітлювала приміщення. 

Із нового тут була хіба що дешева поліетиленова шторка — яскраво-блакитна, з веселими дельфінами. Певно, ріелторка особисто вибрала її, гуляючи «Авророю». 

Даня пирхнув і нахилився до довгого крану, вкритого іржавим нальотом. 

Кап. 

Покрутив вентиль. Відкрив воду й знову закрутив сильніше. 

Кап. Кап. 

Данило стиснув зуби. 

Кап. Кап. Кап.  

Знущання якесь. 

Як старі настінні годинники в бабусиній хаті. Удень їх майже не помічаєш, а вночі здається, ніби вони відраховують не секунди, а твоє терпіння.  

Кап. 

Він став навколішки, гидливо вперся долонею в холодну плитку й зазирнув під ванну. 

"Ха. Шторку купила, а клінінг найняти забула..." — фиркнув подумки. 

Шар пилу, змішавшись із вологою, перетворився на липкий бруд, що відразу прилипав до шкіри. 

Данило нахилився ще нижче. 

У ніс ударив різкий запах хлору. Під ванною валялася стара пляшка «Доместосу». Він навіть усміхнувся. Судячи з неї, хтось колись усе ж намагався привести цю ванну до ладу. Відкинувши пляшку вбік, Данило зазирнув глибше, звідти на нього дивилася майже непроглядна темрява. 

Він простягнув руку, намагаючись намацати труби. Метал був холодним, мокрим і вкритим слизьким нальотом від постійної вологи. 

Кап. Кап. Кап. 

"Просто куплю новий змішувач..." — подумав хлопець і вже хотів підвестися, та долоня зіслизнула з труби й ковзнула на брудну плитку.  

Окрім холодного кахелю пальці намацали щось іще. 

Довге. 

Тонке. 

Волокнисте. 

Данило повільно витягнув руку. Між пальцями звисав пучок довгого чорного волосся. Він завмер. 

Волосся було мокрим. Наче ще зовсім недавно належало комусь. 

Хлопець важко ковтнув, а тоді різко змахнув рукою, намагаючись скинути огидну знахідку. Не допомогло. Він швидко відкрутив кран і підставив долоню під струмінь води. 

Волосся повільно сповзло з пальців, закрутилося біля зливного отвору й безслідно зникло.