Надія (Ваня)

«Громадянин Іван Рабін Антонович. Неділю тому ви подали заяву на розшук громадянина Максима Бєлова Володимировича. Нам вдалося знайти зачіпки куди він міг зникнути, але для початку мені потрібно з вами поговорити.» - Сказав поліцейський.

- Про що ви хочете зі мною поговорити!?  Я вам вже все сказав! - Крикнув я.

- Заспокойтеся, це закон. Розкажіть, що сталося по порядку? – Почав допит поліцейський.

- Ух... Це сталося близько 5 вечора Максим вирішив пробратися в сусідню квартиру. Він хотів дізнатися, чому віна закрита. Я не хотів туди йти, і тому ми з ним посварилися. Я пішов до нашої квартири, а Макс пішов туди. Після цього я більше його не бачив. –  Зітхнувши почав розповідати я.

- Добре. Чи можу я оглянути ту квартиру? - Записавши щось у  блокнот, запитав поліцейський.

"Так, звичайно, ходімо", - відповів я.

Я відвів поліцейського в сусідню квартиру, і він почав її оглядати.

- Це схоже на звичайну квартиру, хоч і трохи смердить, але як же він тут міг зникнути? – У голос думав поліцейський.

Через кілька хвилин йому зателефонували по рації й сказали йому приїхати сюди й взяти мене із собою. Ми швидко спустились по сходах і заплигнули в машину і через 10 хвилин були в дільниці.

- Ми знайшли твого друга. - Перш ніж я міг увійти в офіс, сказав начальник поліції.

- Це здорово! – Крикнув я від радості.

- Зараз він знаходиться в ізоляції місцевої психіатричної лікарні. – Сказав лікар, що стояв поруч з ним.

- Що сталося? - Посмішка ковзала з мого обличчя.

- Ми знайшли його в лісі. Його одяг був розірваний, і він весь час казав "п'яний чоловік". - Продовжив начальник поліції.

- Де ця лікарня? – Перебуваючи у шоку сказав я.

- Зараз його неможливо відвідати. Його стан занадто нестабільний. Як тільки він стабілізується, ми відправимо його додому. Але, будь ласка, не згадуйте цю історію і бажано, щоб ви переїхали звідти якомога швидше. – Сказав доктор.