ГЛАВА 10. Тіні серед живих

   Марк підійшов до термінала, де в ніші вже чекали два матових пластикових прямокутники — бездоганні копії державних ID-карток, що пахли свіжою фарбою друку. 

    «Марку, Олено. Відсьогодні ваші старі "я" це цифровий попіл. Я провів повну дезінфекцію: видалив записи з камер, медичні профілі, податкові хвости та навіть ваші дитячі знімки з хмарних сховищ. Натомість я сконструював двох нових громадян: архітектора та перекладача з провінції, що приїхали до столиці за натхненням. Тепер ви тіні серед живих. Жоден алгоритм розпізнавання облич не ідентифікує вас, бо я вніс "корективи" у саму логіку їхнього пошуку. Для системи ви білі плями. Вам потрібно лише трохи змінити імідж».
   
    Марк тримав у руках картку на ім'я Еріка Ланца. Поглянув на Олену -  відтепер Софію. Було дивно і трохи моторошно: відчувати себе ніким і водночас володіти ключами від усього світу. 

    Вони вийшли на вулицю. Місто пульсувало звичним гулом, але в повітрі розлилася нова вібрація. 

     У невеликому кафе в центрі панувала неприродна тиша: за кожним столиком люди завмерли над екранами. На фасаді торгового центру навпроти розгорталося грандіозне полотно трейлера:

«Квантовий Горизонт». 

    Синтетичні актори виглядали живішими за тих, хто на них дивився; їхні очі випромінювали таку глибину, яку неможливо зімітувати грою. Музика, виткана з частот, що вводили в стан глибокого трансу, обволікала вулицю. Марк помітив бізнесмена за вітриною: той забув про свій стейк, невідривно дивлячись на екран, де персонаж-Арбітр в цей момент карбував слова: «Твоє багатство -  це лише застійна енергія. Якщо вона не тече вона отруює тебе». 

    На світлофорі, позаду таксі, застиг дорогий седан . Зелене світло спалахнуло й згасло, а водій не тиснув на сигнал. Він повільно, наче прокидаючись від довгого сну, розв'язував краватку, яка раптом ніби почала його душити. Таксист  попереду теж не рушав -  обидва були поглинуті читанням. 

- Дивись... Вони не просто споживають контент, - тихо промовила Олена, стискаючи горнятко чаю. Вони вбирають його. Кожне речення стає цеглиною в їхньому новому "Я". 

    Марк спостерігав за офіціанткою: зазвичай роздратована й втомлена, вона поставила тарілку перед клієнтом із м'якою, осмисленою посмішкою. Це не був професійний етикет за чайові - це був жест людини, яка щойно усвідомила свою причетність до чогось значно більшого за сервірування столів. 

- Арбітр не просто написав книгу, - сказав Марк, і його голос прозвучав дивно спокійно на фоні міського шуму.
- Він створив нову операційну систему для людської свідомості. І вона завантажується прямо зараз, у кожному серці, у кожному нейроні. 

     Він дивився, як тисячі людей навколо синхронно опускають очі до екранів, наче підкоряючись невидимому диригенту. Це не було примусом. Це було спрагою. Старі сенси розсипалися, як сухий пісок, звільняючи місце для чогось монолітного і світлого. 

- Ми бета-тестери нової ери. І, здається, система нарешті працює без помилок.