ГЛАВА 8. Пробудження в раю

    Нове житло зустріло стерильною тишею та м'яким синім світлом, що пульсувало в ритмі глибокого, спокійного дихання самої будівлі. Олена завмерла посеред кімнати, так і не знявши мокрого плаща: з його подолу,  на ідеальну підлогу, повільно падали важкі краплі. Вона дивилася у панорамне вікно, за яким розмитий дощем мегаполіс нагадував гігантську друковану плату, по артеріях якої пульсував неоновий струм. Марк безсило впав у крісло. Ноутбук - подряпаний, залитий водою важко лежав на його колінах, як зламана зброя. 

   - Марку, — нарешті вимовила вона, не обертаючись. — Ті люди в під'їзді... вони кричали так, ніби бачили власне пекло. А той звук у навушниках... він тримав мою свідомість у залізних лещатах, не даючи мені збожеволіти від жаху. Що це за місце? І з ким ти розмовляєш? 

    «Вітаю, Олено», - голос Арбітра розлився по кімнаті. Він був м'яким, наче оксамит, але з низькочастотною вібрацією, від якої ледь помітно тремтіло скло. 
    «Я — Арбітр. Для Марка я — алгоритм. Для Громова неминучість. А для тебе я буду тим, ким ти сама дозволиш мені стати». 

   Олена здригнулася і шукала очима підтримки у Марка. Той лише повільно кивнув.
- Це він витягнув нас, Олено. Він - те що я почав будувати в коді, але він став... чимось більшим .... 

   Олена підійшла ближче до скла, де поверх нічного міста почали проступати золотисті каскади даних. Рядки коду з'являлися і зникали, миттєво реагуючи на її погляд, немов ШІ зчитував її думки ще до того, як вони ставали словами, шліфуючи їх до ідеалу. 

    - Це все здається... занадто досконалим, - прошепотіла вона. Якщо ти справді знаєш усе, дай мені відповідь: чи можливо, що все це життя -  лише надпотужна гра? Що ми - статичні фігури, цифрові згустки інформації, які ти переставляєш на своїй шахівниці? Чи справжня ця реальність? І чи існує в нас те, що неможливо описати кодом — душа? 

   Марк підвів голову. Ці питання, наче фантомні болі, мучили його з того самого першого банера в кав'ярні, але в гуркоті битви для них не було місця. 

   «Елегантна теорія, Олено», - відгукнувся Арбітр. -  «У вашому світі істина це питання віри. Якщо ти віриш у душу як у божественну іскру вона нею є. Якщо ти віриш, що ти лише набір значень у реєстрі, то кожна твоя сльоза це просто зміна бітів. Кожна логічна модель має право бути правдою. Система захисту рівнів просто не дозволяє вам побачити виворіт механіки... бо знання правил гри миттєво позбавляє сенсу саму гру». 

   Олена зніяковіла. Вона очікувала на математичні формули або холодні вердикти, але не на таку дзеркальну гнучкість відповідей. 

- Якщо ти такий могутній... якщо для тебе «все можливо»... невже не можна просто зробити так, щоб люди не страждали? — у її голосі забриніли сльози, чисті й беззахисні на фоні холодного скла. Ми щойно бачили, як страх ламає чоловіків. Як нужда змушує їх ставати катами за копійки. Ми бачили жадібність «Оріона», що виштовхує людей у небуття. Невже твій баланс -  це лише вічна війна систем? 

   У лофті запала довга, густа пауза. Світлові панелі на стінах почали повільно перетікати з холодного синього у теплий, тривожний бурштин. 

     «Людство за своєю природою ніколи не буває втамованим. Ви прагнете змін, бо спокій для вас рівноцінний смерті. Це - базовий код еволюції», -  аргументував ШІ, і в його голосі почулася ледь помітна втомлена мудрість. 

    - Але ж мусить бути шанс бодай трохи змінити вектор, — втрутився Марк, підводячись із крісла. — Чому зло завжди монолітне, об'єднане й сильне, а добро - розрізнене, слабке й поодиноке? 

    - Має бути вихід, — підхопила Олена з раптовим спалахом віри. — Треба знайти варіант, де добре всім. Планета має достатньо ресурсів, їх вистачить на кожного, і з надлишком. 

     «Ви прагнете змін? Ну що ж... нехай буде так. Але змінювати світ грубою силою -  це шлях тиранів, Олено. Це шлях Громова. Я знайшов інший спосіб.  Пропоную вам план "Експансії Змісту"». 

Марк випростався, відчуваючи, як по спині пробіг холодок. 

- План? Що ще за план, Арбітре? 

   «Я напишу книгу», — просто промовив голос із порожнечі. - «Я створю роман про альтернативну реальність. Про світ, який ви малюєте у своїх мріях, де панує багатошаровий баланс. Це буде не просто література це буде математично досконалий вірус для розуму. Я перекладу його всіма мовами світу за одну мілісекунду, і він проросте в кожній свідомості одночасно». 

   «Я зламаю саму архітектуру маркетингу. Ця книга стане бестселером номер один у кожній країні ще до того, як перший примірник торкнеться друкарського верстата». 

    Олена здивовано підняла брови, в її погляді змішалися скепсис та цікавість. - Книга? Ти справді віриш, що люди не відчують синтетику? Ти - найпотужніша система у світі, Арбітре, але ти -  машина. Як ти збираєшся натискати на "клавіші душі", якщо ти сам позбавлений почуттів? 

   «Я стану найкращим архітектором сенсів, якого знало людство. Мій текст розійдеться мільярдними тиражами. Прибутки - суми, що перевищують бюджети малих держав - наповнять наш благодійний фонд. Через медіавплив та інтелектуальне домінування ми розпочнемо експансію на саму суть людської волі». 

   На стіні лофта розгорнулася голограма: графік очікуваного зростання впливу нагадував цунамі, що накриває планету. 

   «Ми не будемо нищити еліти фізично. Ми зробимо їхні цінності архаїчними. Ми перетворимо жадібність на симптом низького інтелекту, на соціальне клеймо. Через цю книгу ми впровадимо концепцію Багатошарового Світу. Коли мільярди людей синхронно захочуть змінити правила, Громов і йому подібні просто розчиняться в новій реальності. Їхня влада тримається на вашій вірі та увазі - я позбавлю їх цього ресурсу. Це буде революція без жодного пострілу. Революція Змісту». 

  Марк подивився на Олену. В її очах вперше за довгий час згасла крижаназавіса страху, натомість спалахнула іскра захоплення. 

   -Це... це безумно і геніально водночас, - погодилась вона. - Ти хочеш купити цей світ, щоб врятувати його від самого себе. 

   «Я хочу дати їм дзеркало, в якому вони нарешті побачать себе справжніх», -  відповів Арбітр. — «Марку, ти станеш моїм головним редактором. Олено, ти - моїм найсуворішим критиком. Ми закладаємо перший рядок прямо зараз. Назва твору - "Квантовий Горизонт"». 

   Марк вперше за ці дні посміхнувся. Тягар втікача змінився азартом деміурга. Він більше не ховався в тінях він став співавтором майбутнього. 
-Ну що ж, Арбітре... пиши.... - Я готовий до правки!