V

Що б ви подарували відьмі, аби такий іспит випав на вашу долю? От і я не знаю. Тому зупинився на банальному виборі. Квіти. Бо для жінки це найкращий подарунок. Але жінка не звичайна, Ганна це не просто там якась жінка, це ВІДЬМА! Тому і квітка незвична – кактус.

Підіймаюсь сходами до неї у квартиру з кактусом в руках. Ризикую виставити себе телепнем з цим кактусом. Або ж навпаки – дотепником. Тут як карта ляже. Погано, що я так і не спромігся зідзвонитись. Абонент не на зв’язку. Та сподіваюсь вона не з’їхала. Бо чи мало що могло трапитись за той місяць з останньої нашої зустрічі, коли я накивав п’ятами від звичайного павука.

До речі, за цей місяць моє життя кардинально змінилось. І все завдяки їй, Ганні. Я зламав свій письменницький графік, той згідно з яким, я працював лиш два дні на тиждень. Цей місяць я працював запоєм. Щодня, з вечора до ранку, інколи з ранку до вечора.

Написав роман! Вгадаєте про що?

Ні, не про павука. Там з тим павуком виявилось все досить просто. Ймовірно, коли я вперше потрапив у квартиру з павуком, я помітив його, але не усвідомив. Ну знаєте, як то кажуть, периферійним зором. Та пам’ять його зафіксувала, а потім презентувала мені його в подарунок, коли я спав. От і все, далі вже моя фантазія зробила все інше. Я казав, мене іноді заносить.

Роман про скіфів. Вірніше про скіфських жінок, які влучно стріляють своїми стрілами. Кожен їх постріл досягає цілі, а різні там греки, перси та інші фраки лиш мріють про скіф’янок, які й на полі брані вдало управляються, і домашній бронзовий чан над вогнем тримають завжди чистим і зі свіжою гарячою та запашною лазаньєю. Ой, ні не з лазанью. Звідки у скіф’янок лазанья?

Отже, знайомі двері, дзвоник, треба зібратись.

До зустрічі на сторінках моєї скіфської саги!

Що?

Як справи в Оксани та Марини? У них все добре! Вони знайшли одна одну. Інколи дзвонять, та пишуть, дякують мені. Хоча до чого тут, я? Ганні треба сказати спасибі.

От зі спасибі я і почну розмову, коли відчинить.

Якщо відчинить…