ІІ

Дивитись на інших жінок, коли поруч з тобою твоя, некрасиво. Це неправильно. Та на цю даму навіть інші жінки обертались. Не сказати, щоб вона була аж такою красивою чи там супер сексуальною. Ні. Вона просто притягувала до себе погляди. Вузька спідниця нижче колін з коротким розрізом збоку, піджак з короткими рукавами. Біла блузка, чорне волосся зі світлим пасмом. Без косметики. Скоріш за все косметика була такою вдалою, що здавалось вуста від природи так волого виблискують. Чи то від них відбивалось світло ламп торговельного центру? Вії наче довгі скіфські стріли цілять саме в тебе, влучають просто в душу і ти стоїш та знесилено проводжаєш її поглядом. А ще в ній було щось знайоме. Відчувалось щось невловне, щось на кшталт того, як потрапляєш в незнайоме місце і впізнаєш контури будинків, згини вулиць, знаєш що за рогом буде квітковий магазин…

Я з Мариною стояв в холі торговельного центру поруч з кафе. Ми домовились разом пообідати. Стояли й дивились на чорняву жінку, що дзвінко йшла блискучою плиткою вздовж нас. Аж як раптом у неї підвернулась нога, зламавсь каблук, як я дізнаюся згодом, і вона оступившись змахнула рукою з пляшечкою. Вода вивільнившись з-під недокрученої кришечки злетіла ледь не до стелі, та наче передумавши попрямувала до низу. Просто на светр Марини.

-        Я прошу пробачення – брюнетка вихопила з сумочки серветку і почала витирати плече Марині.

Мене наче пронизало від тих слів. Вразили не слова, голос. Я зрозумів, чому мені ця жінка здалась знайомою. Відьма. У квартирі я її майже не бачив через напівтемряву, та все ж запам’ятав як вона рухається і чув голос. Крім того, пригадав, що відьма… Ні, зараз цю жінку в діловому костюмі, з манікюром на пальцях, якими вона намагається відтерти пляму, я не можу так називати. Ганна. Так от Ганна, згодившись мені допомогти запитала де і як можна зустрітись з Мариною та Оксаною. Так зустрітись, наче випадково.

Хвилин за сорок ми сиділи за столиком кафе, пили каву. Я амерікано, Марина лате з солоною карамеллю, Ганна з корицею. Мені довелось розправити ледь сутулі плечі, бо почав перехоплювати чоловічі заздрісні погляди. Ганна та Марина дійсно мали слиногінний вигляд. Вони одночасно були схожими та різними, як з породи кошачих. Пума - граційна і небезпечна Ганна та домашня киця Марина – лагідна, собі на умі. Обидві чорняві, та якщо у Ганни пряме ледь підкручене на кінчиках волосся, то у Марини зібране у кокетливий хвостик. Ганна дивиться уважними, ледь зщуленими, допитливими чорними очима. Сірі зірниці круглих очей Марини, прозирають з-за серпанку, в ефемерну сутність. Вона наче з нами, розмовляє, усміхається та водночас перебуває в мріях, думках, в химерах нереального.

Пригадались дитячі дні народження. Коли приходять родичі й ти відчуваєш себе пупом землі. Аж хвилин двадцять, поки гості не всядуться до столу і не почнуть свої нудні дорослі розмови. А ти сидиш з новими іграшками, сумуєш, хоча всі й зібрались тут завдяки тобі, але про тебе вже й забули.

-        Коханий – а ні, не забули!

-        Так люба? – я посміхаюсь задоволений

-        Каблук у Ганни зламавсь, як їй тепер бути? – я ще не до кінця розумію, але чомусь не подобається мені все це – віднеси в майстерню її туфлі. Ми тебе тут почекаємо. Чи може пройдемося крамницями.

Поки я шукав майстерні, найближча з яких була за тридцять хвилин їзди, поки чекав ремонт та повертався минуло години дві.

Дівчата тим часом гуляли крамницями, купляли різний непотріб. Відсутність однієї туфлі, на заваді не стала. Бо, виявляється, поруч з кафе «Взуттєвий бум», де о диво, знайшлись туфлі, які підійшли й за розміром, і за кольором, і взагалі ідеально пасують до костюма Ганни.