78. Екран показував магазин

Екран показував магазин. Продовольчий. Величезний зал колись заповнений стелажами з продуктами та статечними покупцями.

Стелажі залишилися, щоправда, кількість продуктів зменшилася, а статечні покупці так зникли зовсім. Ні, відвідувачі були, судомно гасали з візками – заповненими та напівпорожніми, хапаючи все, що траплялося під руку; статечністю і не пахло. Втім, які ж це покупці, вони ж нічого не купували, а брали так, без просу.

Звук було вимкнено, візор просто показував картинку. Ось в одному кінці зав'язалася бійка – остання пляшка темного напою з непоказною етикеткою зацікавила відразу кількох «шанувальників». Спочатку вони просто сперечалися, потім почали бити один одного, в тому числі і яблуком розбрату – пляшкою.

– «Золота Індра», – зауважив Мунке.

– Чого? – не зрозумів Субудай, який навіть помітив у собі певний інтерес, спостерігаючи те, що відбувається на екрані. Згадалося одне з прислів'їв Мунке: «Черево можна наситити, допитливість — ніколи».

– «Золота Індра» – бренді, яке вони не поділили. До речі, дуже посереднє, хоч і коштує дорого. Мені більше «Трускавка» подобається.

– А-а.

Поки поціновувачі елітних напоїв розбивали один одному носи та губи, пляшкою заволодів чорнявий хлопчина, на вигляд не більше десяти років. Притискаючи трофей до худих грудей, він стрімко припустив між стелажами.

– Учорашнє яйце сьогодні вже пташеня, – посміхнувся Мунке.

Цінителі якось одразу припинили битися, чи то через втрату предмета конфронтації, чи то від нахабства злодія.

– Sic transit gloria mundi , – задумливо промовив Субудай.

– Чого? – цього разу не зрозумів Мунке.

– Латинь: «Так проходить слава мирська».

Мунке насупився.

– Як на мене, то цитата сюди не дуже.

Субудай знизав плечима.

– Можливо, іншої я все одно не знаю.

Як не дивно, не всі «покупці» гасали судомно заповнюючи візки всім, що траплялося під руку. Небагато, але були зі списками. Періодично звіряючись, вони рухалися у потрібному напрямку, заповнюючи кошики виключно необхідними продуктами.

– Дивись, – Мунке вказав на одного з таких. – Немов за покупками прийшов.

– Магазин уже три дні грабують. Думаю, це з тих, хто мешкає недалеко і набрався в перші дні під зав'язку. Тепер ото ходить, поповнює, що пропустив.

Частина екрана показувала фойє торгового центру, в якому знаходився розграбований продуктовий магазин. Тут вже тягнули не тільки продукти, а й речі, апаратуру, навіть якісь дошки – чи то почали розбирати меблі, чи то в торговому центрі знаходився і будівельний магазин.

У дефіциті, дуже великому дефіциті були візки на коліщатках. У кількох місцях за них навіть зав'язувалися бійки, саме за них, а не за вміст.

– Триста мільйонів, – ще одна частина екрану показувала стоянку перед торговим центром. Рідка шеренга поліцейських біля краю спостерігала за діями мародерів, нічого не роблячи.

– Збитки? – зрозумів репліку друга Мунке.

– За приблизними підрахунками, і сума постійно зростає. А ці, – вказав Субудай на поліцейських, – сам бачиш. Хто в нас є з вірних військ, дуже вірних.

– Усі війська вірні.

– Не прикидайся, що не зрозумів мене. Мені потрібні такі, які стрілятимуть без питань, у тому числі й у мирних жителів.

– Гарнізони з Селенге, – навіть не замислюючись, відповів Мунке.

– Теж подумав про них, – а ще там служив племінник Субудая.

– Але щоб дістатися до Онона, навіть по тривозі, їм знадобиться дні три, не менше.

– Ну, вже три дні, думаю, у нас є. Викликай тільки обережно, без зайвого шуму.