77. Розмова з посланцем Співдружності не виходила з голови

Розмова з посланцем Співдружності не виходила з голови.

Вай – занадто привабливо взяти владу, не зважаючи на курултай та ханів, готових перекинутися до того, хто більше пообіцяє. До того ж за нього каганат розквітне, він приєднає нові системи, привезе здобич, збільшить багатства. Вони стали тим, ким стали тому, що не чекали дозволу чи виборів, а брали те, що подобається силою. Війна, вай – основа їхньої держави! А при тюхтії-братові каганат зажиріє, поступово перетворюючись на тих, кого колись захопили.

Виходить – якщо він стане каганом, то це навіть не для нього, а для загального блага?

– Не спиш?

Поруч заворушилась Хулан. Дуже пізно Джучи згадав, що обіцяв ревнивій Алтан прийти сьогодні до неї.

Нічого, потерпить, може завтра, не до дружини зараз! Вай, його обіцянка, захотів – дав, захотів – забрав назад.

Хулан зрозуміла його мовчання по-своєму, спритні, але напрочуд ніжні пальчики потяглися до паху Джучи.

– Вай, – хан зупинив її, – і не до тебе зараз.

– Що означає «і не до мене»? А ні до кого ще? – дівчина надула губки, від чого родимка над ними смішно відстовбурчилася.

З іншого боку, заради чого б і якого блага не робився, вай, те що йому пропонують – це переворот. Отже – порушення завітів великого діда. Той попереджав про гризню між родичами. Саме тому й запровадив курултай.

— Тяжкий, — ніби прочитавши його думки про діда, Хулан потягла до себе кинджал Єсугея. Батько, незрозуміло чому, може мати вночі постаралася, але обдарував Джучи на п'ятиріччя. З того часу Джучи з кинджалом не розлучався, навіть уночі клав його поруч, на тумбочку.

– Вай, гострий, не поранься, жінко.

Кажуть, цим кинджалом Єсугей особисто перерізав горлянки бунтівним ханам та членам їхніх сімей.

– Угу, – Хулан потягла кинджал з піхов.

З іншого боку, чи, вай, уже з третього, хіба міг подумати великий дід, що один із його онуків стане розмазнею та тюхтієм! Або що білорясі проповідники пролізуть навіть у ханські палаци, а ті приймуть їхню прокляту віру! Хоча… щось і в імамістах є корисне, наприклад, вони подарували йому Хулан.

Джучи кинув погляд на дівчину і... це врятувало йому життя.

Він тільки помітив розчерк кинджала, як іскра, як блискавка. Рука Джучи стискала подушку, і машинально кинулась нагору, захищаючи. Відточений клинок абіссинської сталі легко розпоров симанський шовк, нещільний шар синтопуха і вийшов з протилежного боку, в сантиметрі від Джучи.

Хулан висмикнула кинджала, буквально вирвала з його рук подушку, відкинула одночасно роблячи наступний випад.

Джучи скотився з ліжка.

– Вай, ти чого?

Не сказавши жодного слова, дівчина кинулася на нього. Він упіймав тоненьку ручку зі зброєю на льоту, почав вивертати, точніше, спробував це зробити. Долоня наче стискала не жіночу руку, а металевий прут такої ж товщини. Ручка, тоненька, з милими пальчиками, які хвилину тому поривалися приголубити його, не ворухнулася. А потім, на жах Джучи, долаючи опір його м'язів, рушила до нього.

– Хулан! – крикнув Джучи, незрозуміло чому, може, думав на неї щось знайшло і хотів привести дівчину до тями.

У відповідь вона лише скреготнула зубами і подвоїла зусилля. П'ятки Джучи ковзали по підлозі. Кинджал невблаганно наближався до його серця. Джучи раптово зрозумів, ще кілька секунд, і він увійде в нього.

Тоді хан відпустив руку нападниці, одночасно відходячи в сторону. Дівчина за інерцією зробила кілька кроків. Джучи підставив їй ногу, сподіваючись, що вона впаде, але Хулан спритно перестрибнула через неї.

Часу на «чому» та «за що» не залишилося. Це був бій, і перед ним був супротивник, вай, дуже сильний супротивник.

Швидко і граційно розвернувшись, Хулан знову кинулася на нього. Вона не кричала, ні, лише скреготіли зуби, і вона була повністю оголена, як і Джучи. Сторонній спостерігач, напевно, прийняв би це за витончену любовну гру. Може й прийме, коли вранці його труп знайдуть воїни кешика, а поруч оголену перелякану Хулан.

«Не знаю, що на нього найшло. Він кинувся на мене!»

Навіть розслідування путнього не відбудеться. Братець Угедей буде тільки щасливий!

Відступаючи, Джучи послизнувся, і це врятувало йому життя. Кинджал просвистів на тому місці, де мить тому було горло хана. Тоді він перекотився і заповз під ліжко. Вай, а що!

Хулан, нарешті, видавши щось схоже на рик, опустилася, розпластавшись на підлозі. Він відчув біль, дівчина встромила кинджал у ліву щиколотку, і зараз тягла їх до себе: кинджал і Джучи.

Хан несподівано відчув… страх.

Він бував на полюванні, сам на сам виходив на дикого вепра зі списом, випробовуючи себе, він стрибав головою вниз з рахебайського водоспаду, він брав участь у кількох десятках прикордонних набігів, але раптово, з усією ясністю Джучи зрозумів, вай, ніколи ще він не був так близько до смерті, як зараз, у власній спальні, під власним ліжком, наодинці з тендітною дівчиною.

А Хулан вчепилася йому в другу ногу і тягла до себе. Нігті Джучи заскреготіли по гладкому паркету. Рука щось схопила – труси, вай, власні труси, які він кинув на підлогу напередодні, трохи далі лежали штани, сорочка… Джучи зрозумів – вай, його шанс!

Тим часом, Хулан встромила кинджал вище – в ікру. Болю майже не було.

У відчайдушному зусиллі він зробив ривок, кінчики пальців дістали до штанини, Джучи тут же потяг її до себе. На поясі штанів висіла кобура, а в ній – бластер.

Хулан тягла його, ще удар кинджала. Наступний, якщо вона влучить у стегнову артерію, а вона влуче, стане смертельним. За хвилину або близько того він спливе кров'ю.

Вай, проклята застібка на кобурі ніяк не хотіла піддаватися.

Заважало й те, що Джучи брикався, відбиваючись п'ятою здорової ноги, поки здорової. Удар і кров потекла по другій ікрі.

Нарешті, застібка піддалася, далі вже долоня звично лягла на рукоятку, він перекинувся на спину, випрямляючи руку, не став навіть витягувати зброю з кобури.