68. Шейх Убар закінчував вітальну, по суті, нічого не значущу промову

Шейх Убар закінчував вітальну, по суті, нічого не значущу промову, регулярно кланяючись і торкаючись бородою частини підлоги… зовсім крихітної частини.

«… а також від свого імені та від імені небайдужих до долі каганату людей…»

«Цікаво, – подумав Угедей, – що цей старий насправді думає про мене? От би галеністи створили таку штуку, щоб раз – і всі думки співрозмовника, як на долоні…»

Угедей зрозумів, зроби чаклуни читаючий думки пристрій, напевно, вони не стали б ділитися їм ні з ким.

Наступна думка випливала з першої – цілком може статися, подібний пристрій у них вже є, і чаклуни користуються ним.

Зробилося не по собі.

Наші вчинки, слова, навіть ті, які хочемо приховати, коли вони все ж стають явними, чомусь не так лякає у порівнянні зі страхом, коли б надбанням гласності стали наші думки.

Угедей згадав фантастичний роман, читаний ще в юності: «Щоденники ката», або якось так. Там було зображено суспільство, де з'явилися люди-телепати. Цікаво, чи подібний світ міг існувати насправді?

«…запевнити у незмінній прихильності та підтримці…»

– Ну, годі! – Угедей навіть ляснув по столу, за яким сидів. Низький різьблений столик із мозаїкою на стільниці. Кольорові камені складалися в особу легендарного кагана Єсугея. І Угедей виходить саме вдарив діда в око. Секунду поміркувавши над символізмом події, Угедей перевів погляд на шейха Убара. – На церемонії немає часу, як там щодо нашої справи?

Старий анітрохи не знітився.

– Мій хан, незважаючи на останні е-е, події…

– Це які, – не зміг стриматись Угедей, – ті, в яких ви приносите в жертву дітей?

За великим рахунком (та й за маленьким) Угедею не було діла до того, чим займаються білорясі у своїх храмах, та він не особливо і вірив усім цим чуткам – не настільки ж білорясі ідіоти. Однак, у близькості курултаю, не дуже правильно, щоб його ім'я згадувалося в одному реченні з імамістами. Ще він подумав, що коли стане каганом, із цим доведеться щось робити. Громадськість прагне покарання винних, і цих винних їм треба дати.

– Мій хан, – старий не забув поклонитися, – невже ви думаєте, невже ви хоч на мить могли подумати про нас – вірних прихильників ваших – так погано. Присягаюсь ім'ям Прихованого, присягаюся всім, що свято, правди у всіх цих мерзенних звинуваченнях і плітках не більше, ніж е-е, ваги у кінчику моєї бороди.

Угедей подумав, що з епітетами старому треба попрацювати.

– Як щодо ще одних чуток.

– Розгублююсь у здогадах, яких, мій хан?

– Тих, які стверджують, що ви можете закривати нитки Павутини, – а ось це питання, на відміну від нібито, чи не нібито з’їдених дітей, хана хвилювало.

Якщо імамісти граються з ним, якщо ведуть якусь свою гру… тут уже сам Угедей пасував із епітетами. За великим рахунком, свою гру вони ведуть у будь-якому разі. Інша річ, що Угедей не допустить, щоби їм рухали, як пішаком. Може не так не правий братик Джучи зі своїм пунктиком, відразу після обрання розпочати велику війну. Розслабився, зажирів каганат, осміліли сусіди, і першому і другому невеликий чи великий струс ой як не завадить.

– У них також правди, не більше ніж у перших, мій хан.

Хто їх зрозуміє, начебто, щирий, а може самому старому відомо не все.

– Однак кораблі, які долають закриті нитки, ви все-таки маєте. Це ти заперечувати не станеш.

– І вони цілком у вашому розпорядженні, – старий знову вклонився, діставши бородою до підлоги. – Ми ж союзники.

– Ось як… ну тоді гаразд. Тож як щодо нашої справи?

Старий замислився, але вирішив не кланятися.

– Так от мій хан, незважаючи на останні події, нашим прихильникам вдалося схилити на свій бік ще одного виборця. І тепер, щасливий доповісти моєму хану, разом з тими, що вже в нас є, за вас гарантовано голосуватимуть дванадцять ханів!

Долоні раптово спітніли, Угедея кинуло в жар, потім у холод. Не потрібна вища математика, щоб підрахувати, разом із прихильниками, які вже є, у нього є… більшість. А звідси виходить наступний каган – він. Так просто. Звичайно, до виборів багато що може статися, ще й ці чутки про жертв-дітей та інше, але, якщо все піде як задумано, через шість днів, Кюк-Тенгрі допоможи, менше ніж через тиждень, він сяде на золотий трон!

«Великий каган Угедей!»

Хан посмакував це словосполучення, покрутив його і так, і сяк: «каган Угедей», «Угедей великий». Поки тільки в думці, втім, напевно, багато що читалося на його обличчі.

– Ви, гм, впевнені у правильних голосах цих людей?

– Впевнені, – тут шейх вважав доречним вклонитися. – Отже, мій хан задоволений нашим союзом?

Ще б пак! Хоча слово «союз», як і раніше, «союзники» злегка різали слух.

«Раб», «слуга», в крайньому випадку «вірний підданий» – ось відповідні слова.

Усьому свій час.

– Хан задоволений, – поважно кивнув Угедей.