61. Великий хан.

– Великий хан.

Посол Співдружності гнув спину в поклоні, а Джучи ліниво думав, чи не надто зачастив до нього товстун.

Ще він думав про правдивість слів посла, він – хан і вай – великий. Не далі, як сьогодні в ночі, його лисий полководець тричі здійснив набіг у печеру задоволень Алтан – молодшої дружини. Подвиг, гідний вихваляння, бо вдень той самий полководець штурмував печеру Хулан чотири рази... ну, чотири з половиною. Вай, було б п'ять, не з'явись у коридорі в самий невідповідний момент Очір. Проклятий п'яниця, скільки говорити – нехай і закортіло, терпи до вбиральні! І треба ж такому, поліз саме у закуток, де Джучи здійснював свій подвиг. Тепер воїн кешику ходить без передніх зубів, а Джучи недорахувався половини разу.

– …на цю обставину я просив би звернути увагу великого хана особливо…

Виявляється, товстун весь цей час продовжував говорити, а Джучи і не слухав.

– Що ти, вай, бубониш?

Подейкували, великий Єсугей у молодості міг здійснювати набіги до десяти разів за ніч. Джучи мав намір переплюнути у цьому великого діда.

– Раніше я вже мав честь говорити великому хану, мають місце відомості, причому такі від яких ніяк неможливо відмахнутися, що імамісти мають технологію, завдяки якій можуть закривати нитки Павутини.

– Це вище сил людських! – Джучи, звичайно, не дуже слухав усі ці заумні міркування свого вчителя з астрономії, але навіть він пам'ятав – ніхто не знає, що таке нитки, Павутина і як вони працюють.

– І все-таки, – вклонився посол. – Раніше ми також сумнівалися, але завдяки останнім даним, отриманим нашою доблесною розвідкою…

– Шпигуни! – пирхнув Джучи. А сам подумав: «Цікаво, скільки шпигунів в управлінні самого каганату?» Ох, як стану каганом, буде робота! Вай, не тільки дізнавачам, а й катам.

– Щодо наших людей, ми віддаємо перевагу терміну «розвідники», але як завгодно великому хану…

– І зрадники! Які, до того ж, зрадили своїх за гроші! А це найгірший вид зради!

– Багато хто з них працює, так би мовити, з ідеологічних міркувань, – став на захист невідомих шпигунів посол.

– Вай, ви їм платите?

– Е-е, так.

– Отже, за гроші, точка!

Як у попередні рази, Джучи прийняв посла в кабінеті, поруч із бенкетною залою. Він тільки зараз подумав, що так і не дізнався, чи справжні книги на полицях.

– Як завгодно великому хану, – знову вклонився посол. – Однак повернемося до ниток, точніше, можливості імамістів не лише блокувати, а й, як нещодавно з'ясувалося, долати заблоковане. А останнє не підлягає сумніву та наводить на деякі, далекі від оптимістичних, роздуми. Сподіваюся, великий хан розуміє, якщо імамісти, та хоч хтось у нашому світі стане володарем подібної технології.

– Хан розуміє! – Джучи підійшов до полиці, витяг навмання одну книгу, другу, погортав – ти дивись, справжні. – Вай, тоді чому, якщо білорясі це можуть, вони досі не закрили всі нитки, га?

Не те, щоб Джучи хотів збентежити посла, начхати він хотів на нього і на всіх послів всіх держав разом узятих, просто хан не дуже любив усіх цих шпигунів та інші таємні штуки. Вай, інша річ, на полі бою, віч-на-віч, або зорелітами – бортом до борту…

– Ми вважаємо, – посол і не збентежився, – технологія досить складна, або затратна, швидше за все, обидва ці фактори.

Джучи погортав книгу – купа сторінок, списаних чорними маленькими літерами, ані голограм, ані відео, навіть картинок немає. Вай, що у них такого? Насилу прочитав кілька рядків: «Отож організовуйте, вигадуйте нові й нові види спорту, організуйте супер-спорт! Більше книжок з малюнками. Більше фільмів. А поживи для розуму менше й менше». – Вай, марення якесь! Чому раніше їх боялися? Кому і чим можуть нашкодити ці літери? (*Р.Бредбері «451 градус за Фаренгейтом» пер. Крижевич Е.)

Товстун терпляче чекав, поки Джучи закінчить. Продовжив:

– Одна з незаперечних істин каже: прогрес не стоїть на місці. Якщо вони вже намацали, так би мовити, шлях, то рухатимуться в заданому напрямку і рано чи пізно вдосконалять технологію, і тоді… Тоді вони отримають владу, яку можна порівняти, та що там, що перевершує владу кагана.

– Кагана! – Джучи кинув книгу на підлогу. – Значить, треба притиснути цих білорясих, вай, найскоріше!

– Про що я й говорю великому хану.

– Але я поки не Хан Ханів, у мене немає влади і сил воювати з білорясими, – Джучи відкинув книги ногою, пройшовся кабінетом. – Вай, і мій братик прихильно ставиться до них. А якщо каганом оберуть його?

– Про що я й говорю, – товстун насмілився наблизитися до хана, – великому хану не слід, якщо так можна висловитися, покладатися на випадок. На кону стоїть не те що життя, саме існування цивілізації, звичного укладу речей.

– Вай?

– Складний час потребує рішучих дій. Якщо великий хан, не чекаючи на курултай, візьме належне йому по праву, цим він наддасть послугу не тільки собі, а й усьому людству. Подібно до великого діда знищить ворогів зовнішніх і внутрішніх і підніме каганат на недосяжну висоту.

– Не чекаючи курултаю? Що ти таке кажеш?

– У великого хана достатньо прихильників, та й ми, зі свого боку, маємо деякі ресурси.

– Вай, як же мій брат?

– Хан Угедей, безсумнівно, велика людина, проте він, на відміну від вас, не має всієї повноти інформації, до того ж отруєний промовами білорясих із близького оточення. Почесне заслання у якийсь дальній улус, на кордоні з варварськими світами…

– Угедей не змириться, він плестиме змови, захоче змістити мене, вай, і прихильників у братика достатньо, – але великий каган Джучи – звучить! Знову ж таки порятунок цивілізації і таке інше.

Джучи перевів погляд на книги. «Якщо скласти їх у купу і підпалити – вай, знатне багаття вийде. Треба спробувати».

– Якщо справа тільки в хані Угедею, – товстун витлумачив його мовчання по-своєму, – є способи допомогти великому хану. Звичайно, хан Угедей не проста людина, але все ж таки людина, а людина, як то кажуть, смертна. Небагато, але є деякі фахівці, які за гроші, чималі гроші, витрати ми згодні взяти на себе.