57. А-а, Мунке-ефенді, проходьте

– А-а, Мунке-ефенді, проходьте, радий, дуже радий, – всупереч словам, радість у голосі начальника поліції Нугая Сансара, немов осад у глеку, хлюпалася на самому дні, навіть не хлюпалася, а так – ледь помічалася.

Мунке переступив поріг.

Нугай був не сам, перед головним поліцейський Онона стояв невисокий чоловічок з лисиною на гострому черепі, прикритому рідким волоссям.

З появою Мунке, чоловічок замовк, явно на півслові.

Мунке опустився в одне з крісел, не чекаючи запрошення, наче господар, але крекчучи і віддуваючись, покликавши вік на виправдання власної поведінки. Маленький, але укол. Нугая він не любив, і той відповідав йому взаємністю.

Поліцейський пограв жовнами, запрошувати сісти вже було пізно. Попросити піти – те саме. Визнавши поразку в цьому раунді, він махнув підлеглому, мовляв, продовжуй.

Останній покосився на Мунке, на начальство, проте, слухняно продовжив.

– Таким чином, основні осередки радикалів-імамістів знаходяться під нашим постійним наглядом. Як і було обумовлено, – доповідач знову покосився на Мунке, – поки не заарештовуємо, побоюючись відходу в підпілля.

– Що з Хамелеоном? – втомлено кинув Нугай.

– З ким? – Мунке вирішив показати свою непоінформованість, хоча він, звичайно ж, знав. Деякі люди з оточення Нугая доповідали йому і, напевно, начальник поліції здогадувався про існування доповідачів, але не все можна говорити вголос, тим більше не все слід визнавати.

Дочекавшись кивка начальства, чоловічок повернувся до Мунке.

– Радикалам хтось допомагає. Матеріально та обладнанням, крім того, ми вважаємо, що він координує їх дії.

– Хто? – задав Мунке цілком резонне питання.

– Ми... ми не знаємо. Ми прозвали його «Хамелеон» через маскувальну накидку, яку ця людина, або люди (а швидше за все, вона не одна) постійно носять, – і заговорив швидше, наче виправдовуючись. – Камери його не бачать, від стеження він уходить, під час останньої спеціальної операції під моїм керівництвом, нашим людям, ризикуючи життям, вдалося причепити на Хамелеона пристрій стеження…

– І? – Мунке вже знав відповідь.

– Нічого, він інактивувався.

– Знайшов?

– Не думаю, інакше наш агент уже був би мертвим. Пристрій, як і маскуюча накидка – продукти чаклунів-галеністів, швидше за все, творці останньої передбачили можливість стеження за допомогою «жучків».

– Втрачено дороге та цінне обладнання! – зло кинув Нугай.

Мунке проігнорував його репліку.

– Чи є якісь припущення, хто може ховатися під накидкою? Я, звісно, не маю на увазі конкретних особистостей. Які сили, організації?

– Той, кому вигідно продовження роботи радикалів, – знову спробував нагадати про себе та заволодіти ініціативою у розмові начальник поліції.

Нещасний доповідач, відчувши настрій начальства, поспішно відступив на два кроки, зайнявши позицію, щоб бачити Мунке та Нугая, що говорило – у чутті йому не відмовиш. Не всякий, хто сміється, — друг, не всякий, хто сердиться, — ворог, коли сильні цього світу конфліктують, навіть просто сперечаються, наймудріше опинитися від цього якнайдалі. Інакше розмелють жорнами розбрату, прожують і виплюнуть, навіть не помітять, поглинені доказом власної значущості.

– І хто ж це? – Мунке дивився на Нугая – два-нуль, хоча хтось рахує. Сам він уже знав відповідь, точніше відсутність відповіді у поліцейського.

Нугай почервонів, засопів; зберігаючи обличчя, кивком голови переадресував питання підлеглому.

А ось нещасний чоловічок побілів. І йому не позаздриш. Ця справа саме з таких, які, у разі успішного завершення, можуть піднести якщо не на вершину службових сходів, то близько до них. У випадку ж невдачі, якщо куратора просто знімуть із посади, зашлють на якусь далеку планету заважати місцевим дикунам винаходити новітні моделі катапульти, вважайте пощастило. Так пощастило, що впору приносити жертви всім богам, яких знаєш.

– Ми працюємо над цим! – майже універсальна, напевно, не раз використовувана відповідь.

– Може статися, що це імамісти таємно підтримують своїх фанатиків? – не те, щоб Мунке вирішив «врятувати» чоловічка, його дійсно цікавила відповідь на це питання, і цікавила дуже. З одного боку, висловлюють усіляку підтримку хану Угедею, з другого ведуть свою гру. Втім, вони всі тут ведуть свої ігри.

– Ми ... – чоловічок зацьковано подивився на начальство, на Мунке, – поряд з іншими ми розробляємо і цю версію. Поки що жодних контактів із посольством Аксума не помічено… серед тих, за ким вдалося простежити.

«Може, попросити Субудая, нехай поговорить з Угедеєм, щоб той натиснув на імамістів», – подумав Мунке. Хоча, якщо це білорясі, навряд чи вони так старанно ховалися, щоби потім зізнатися. Отже – ловити змію чужими руками, вся надія на цього плешивого та його людей.

Мунке стало… сумно, а ще він відчув утому.

«Скоріше б це закінчилося», – останнім часом думка приходила все частіше.

Подивився на Нугая. Начальник поліції також помітно здав за останні тижні. Так, клятий курултай нікому не йде на користь.