56. Відійди!

– Відійди!

– Але…

– Відійди, бо вб'ю!

Крики, приглушені масивними дверима спальні, долітали навіть у дальній кінець кімнати, до ліжка.

– Нікому не можна…

– Я не хтось!

– Хан зараз відпочивають…

– Знаю я, як він відпочиває!

Крики розбудили Джучи, а ще обіцянка вбити, хоча стосувалася вона явно не нього. Та й, щоб убити Джучи, треба постаратися. Як мінімум, подолати заслін із воїнів вірного кешика, потім і сам Джучи боєць не з останніх.

«Боєць!»

Хан скосив очі на частину ліжка, де спала Хулан. Не далі, як годину тому він отримав чергову перемогу!

Вай, тепер його будять. Він хотів уже крикнути на вартових, нехай женуть відвідувачів, хто б там не був, як ожив браслет зв'язку.

– Мій хан, – голос Ідріса – начальника варти був наповнений виною, – вибачте, що, гм, перериваю, до вас тут ...

– Дружина! Законна дружина! – скрикнув на задньому плані жіночий голосок.

Джучи покосився на оголені ноги і сідниці Хулан, накинув легку ковдру з мантиської вовни.

– Пусти!

Ще луна від його голосу, відбившись від стіни, прикрашеної фрескою із зображенням перемоги при супутнику планети Карагон, не повернулася до Джучи, як двері, величезні, масивні, з ідраїнського кипариса, грюкнули, наче це були не двері, а легка ширма з промасленого паперу, і до кімнати влетіла Алтан – друга і поки що молодша дружина Джучи. Вважаючи, що на курултаї йому ніколи буде шукати розваг, він узяв Алтан із собою.

– Де, де ця повія, це галенітське потвора, ця розлучниця!

Алтан ніколи не відрізнялася лагідністю вдачі, власне чому і сподобалася Джучи.

– Чи не забуваєшся ти, жінко! – проте свавілля дружини має мати межі, і межі ці – воля чоловіка! А зараз Джучи хотів спати.

– Вибач, мій пане, – тут же схаменулась Алтан, відваживши уклін.

Погляд, коли вона підводила очі, зачепився за босу ступню Хулан, яка виглядала з-під ковдри.

– Ось вона де! Стерва! Чаклунка!

– Алтане! – Джучи довелося підвищити голос.

– Вибач, пробач, мій пане! Але чи не я віддала найцінніше, що може бути у дівчини – свою невинність, а на додачу до неї і своє серце, тобі, о мій хан! Чи не я народила тобі сина – славного батура Арслана, чи не я бігла до тебе за першим покликом у будь-який час дня і ночі та в будь-яке місце, де б не побажав мене мій пан, не виявляючи жодних ознак невдоволення, навіть коли ти покликав мене в стайню сагайгаків на брудний, а головне – колючий сіновал. Чи не я покинула малолітнього сина і будинок, тільки щоб супроводжувати мого хана в повній небезпеці, інтриг та таємних недоброзичливців подорожі. Чи не я за весь час, поки мала щастя бути дружиною мого хана, не дорікнула тобі ані єдиним словом, ані єдиним поглядом за то що ця фарбована сучка Мунхулдей – є твоєю старшою дружиною, а не я – втілення доброти і смиренності, яка любить тебе всім серцем.

– Коротше, жінко! – не заткни її, так вона до кінця часів стрекотатиме.

– Серце, любляче тебе серце рветься на шматки і здригається від болю, тому що мій хан, насолода моїх очей, світло моєї душі віддає перевагу цій галенисткої тварі, а не зразку чесноти і смирення в особі його покірної дружини.

Вай, Джучи посперечався б щодо покірності.

За Алтан намалювався Ібага – молодший євнух. Стайнічий Таян рік тому наважився попросити Джучи взяти племінника на службу до ханського палацу. Того ж вечора, за наказом хана, хлопця оскопили, а наступного ранку він уже отримав посаду. Джучи жарт здавався дуже кумедним.

Ібага винувато знизав плечима, мовляв, вибач, хан, не додивився.

Покарання скопцю він придумає потім, зараз, вай, треба поставити дружину на місце.

Несподівано, Джучи відчув, що… він знову хоче жінку. І може!

Хан подивився на Хулан, яка якраз перекинулася, оголивши маленькі, акуратні груди, оченятко дівчини відкрилося і підморгнуло, показуючи, що дівчина зробила це навмисне. Алтан, побачивши ще більше оголеного тіла суперниці, відразу налилася поганою кров'ю.

– Вай, жінко, повертайся до себе, – хан знову глянув на оголені груди. – У мене є важливіші справи, ніж вислуховувати твоє голосіння.

Алтан хотіла ще щось сказати, але він зупинив її рухом руки.

– Чекай свого пана, сьогодні в ночі я прийду до тебе, – Джучи відчув, як ніжка Хулан треться об його ногу. – Можливо.