40.

– Там, – Генерал Абдула-Азіз Хамані підняв палець до матової, багаторазово екранованої, як і стіни, стелі кімнати для брифінгів, – вимагають в першу чергу заблокувати нитки Павутини, які ведуть до наших планет. Сподіваюся, розумієте навіщо і, сподіваюся, усвідомлюєте важливість цього завдання.

Перед тим, як кивнути, полковник Вахід шанобливо глянув на стелю, ніби сподівався побачити там Верховного Муфтія у компанії із Прихованою Радою.

– І вони вимагають термінів, найкоротший термінів, протягом яких це буде зроблено, – не зупинявся Хамані. Подумав та додав від себе. – Курултай не за горами.

Полковник знову кивнув.                                                               

– Є певні труднощі, – відповів у дисонанс із жестом.                                 

Генерал зітхнув. Труднощі, звичайно труднощі, куди ж і коли без них. Не раз і не два останнім часом він шкодував про своє рішення доповісти про можливість закривати нитки нагору. Однак довше тягнути було не можна. Скільки не дотримуйся секретності, назовні все одно щось та просочитися. Як там у Муси: «Відоме одному – відомо одному, а відоме двом – відоме багатьом».

Його міг випередити хтось із молодих, спритних заступників, та хоч той же полковник Вахід, і тоді прощай лаври не стільки першовідкривача, скільки «першодокладача», тобто людини, яка вручила Аксуму могутність, а з ними (лаврами) і більш ніж заслужене місце у Прихованій Раді.

– «Діяння істинно віруючих подібні розчину, що скріплює камені кладки, діяння ж тих, хто поклоняється лжебогам та іншим невірним, подібні попелу, над яким пронісся вітер негоди», –  Абдула-Азіс Хамані почекав – полковник ніяк не відреагував на цитату. Що ж, Прихований допоможи, деяким доводиться розжовувати. – Які труднощі?

– А, так, звичайно, – Вахід звірився зі своїм вічним планшетом. – Як я вже, слава Прихованому, доповідав раніше, кількість вірних-невірних для прольоту через нитку має бути вісімдесят на двадцять, проте, більш глибокі дослідження встановили, що ці цифри безпосередньо залежать від, як би це ... – полковник знову звірився з планшетом, наче недбалий учень, – ступеня віри віруючих.

– Віри – віруючих? Це як?                                                             

– Ну, якщо віра супроводжуючого міцна, як… ваша, – спробував полестити полковник, та так невдало, що генерал скривився, – то можна навіть сімдесят на тридцять, а от якщо… не дуже… міцна, то, можна й не долетіти. Ось! – видихнув полковник.

– І хто ж визначає ступінь, так би мовити, міцності?                        

– Привиди, – знизав одним плечем полковник, – сам Прихований.

– Словом, не знаєте?                                                                       

Як завжди в хвилюванні, долоні полковника знову почали потіти, він переклав планшет в одну руку, витер другу об штанину, повторив усе це, помінявши руки.

– Та сідайте вже! – дозволив генерал.                                            

Полковник з полегшенням опустився на найближчий стілець. «Той самий, що й минулого разу, – зазначив про себе Абдула-Азіс Хамані. – Один із дванадцяти».

— Не знаємо, — визнав полковник, перед тим знову звірившись із планшетом, ніби сподіваючись знайти там іншу відповідь. – Однак, якщо ми закриємо всі нитки і хтось із них, – він обережно вказав на стелю, – забажає здійснити переліт, як би не вийшло, інциденту, якщо ми неправильно порахуємо супровід.

– Ви не відносите членів Ради до істинно віруючих? – не те, щоб питання ставилося до провокаційних, але все ж таки. Задав його генерал буцімто між іншим, ніби цікавлячись думкою полковника.

– Що ви! – руки того були під столом і, судячи з видимих рухів, терлися об штанини. – Упевнений, турбота про справи умм Аксума займає всі помисли та весь час шановних членів шановної Ради. На що інше, просто, просто може не залишитися часу ...

«Коли лізеш нагору, не до заповідей». З радниками полковник вірно підмітив, – подумав Абдула-Азіс Хамані. – Хлопець не такий простий. Всі ці стискання, хвилювання, витирання рук цілком може виявитися грою, маскою. Не виключено, яка так давно носиться, що перетворилася на натуру. Треба йому призначити заступника, зі своїх, перевірених людей, – Абдула перебрав у думці кандидатів. – Полковник Хабібі! Так, не блищить розумом, проте, якщо що доручити, ритиме, поки не нариє. Ентузіасти гарні на етапах зародження та розвитку, а служака та солдафон без амбіцій вдало очолить проект, коли він підійде до фінальної стадії. А Вахіду можна буде орден дати або медаль».

– …і це нас плавно підводить до другої проблеми…

Виявляється, полковник увесь час говорив. Нічого, головне вчасно «включитися».

– Ще проблема? – генерал вигнув брову. У найкращі часи від цього жесту, підлеглі мочилися, просто у формені шаровари, деякі з нашитими лампасами, генеральські.

Полковник лише сильніше потер руки.                                              

«Старію. На спокій – ні, а от у Раду переходити саме час. Раднику Мухаджиру незабаром дев'яносто виповниться, не сьогодні-завтра Прихований покличе до себе вірного раба. Комусь доведеться зайняти місце».

– Так, – сміливо відповів полковник і знову звірився з планшетом. – Як я вже доповідав, нам вдалося закрити ще одну ділянку Павутини, – «і після цього, я побіг доповідати Раді», – і як вже, також, доповідав, на це придатні виключно істинно віруючі, я навіть сказав би фанатики, готові віддати життя.

– Пам'ятаю.                                                                                       

– І ось тут проблема – їх не так багато. Так, є спеціальні методики психічної обробки, проте за приблизними прогнозами, для досягнення достатнього ступеня, е-е, віри, потрібно близько півроку. Можливо, згодом, ми вдосконалимо технологію, але поки що так. До того ж на закриття відносно значущої нитки потрібно близько п'ятдесяти осіб. Чим більша нитка, тим більше, за експонентою. Щоб закрити великий вузол, наприклад, який пов'язує Аксум та Лоян потрібні півтори тисячі, і це за найскромнішими підрахунками. А подібних вузлів близько півсотні, крім дрібних…