36. … а також засвідчити глибоку повагу!

– … а також засвідчити глибоку повагу! І на знак нашої прихильності, дозвольте, ось!

Майже однакові слова, однаково зігнуті у поклоні спини, і навіть подарунки майже однакові: коштовності, предмети старовини та мистецтва. За ці два тижні вони майже злилися в одну особу – свідка поваги, природно найглибшої, якої ж ще.

І кожен день у нього – хана Угедея починався майже однаково. Скоріше б вже курултай, чи що. Хоч якась визначенність.

За знаком Угедея, раб забрав черговий подарунок – щось довге у шовковому тубусі.

Прохач так і не розігнувся з поклону, хоча якийсь це прохач, він же нічого не просить, навпаки, дарує. Втім, до цього прохача потрібно поставитися, хай і з невеликою, але часткою уваги – посол імперії Вишгорд на Ононі.

– Дякую, ваша ясновельможність, – Угедей підійшов до посла, взяв за плечі, розправив його. Поки хан – може дозволити собі невелику люб'язність, стане каганом – не дочекаються! – Між каганатом і Вишгородом завжди були найдобросусідніші відносини.

Слова, які ні до чого не зобов'язують слова, які чомусь звуть великою дипломатією. А по суті – брехня, причому і той, хто говорить, і слухач обидва знають про брехливість промов. Угедей поки що не може говорити від імені каганату, та й відносини далекі від добросусідських.

Посол знову вклонився.

– Дуже сподіваюся, вони такими залишаться.

Угедей був готовий поставити улюбленого сагайгака – швидконогого Куліннана, проти тяглового селянського бика, першим посол відвідав його братика. Можливо, неодноразово. Всі знали про бажання Джучи, по занятті золотого трону, розпочати велику війну. Зважаючи на обмеженість вибору претендентів, послам Співдружністі та Аксума зараз не позаздриш. Налаштувати вітряного братика проти суперника доведеться постаратися. Не те щоб Угедею було прикро, що його при цьому скидали з рахунків. Зараз головне стати каганом, а там прийде час до образ та відповіді кривдникам!

– Знаєте, пане посол…

– Я сама увага, – знову уклін.

– Я ж на Ононі вже пів місяця, чому ж ви знайшли час відвідати мене тільки зараз? – Угедей не міг відмовити собі в маленькій їдкості.

– Занадто велика була кількість бажаючих бачити сяючого хана, – знайшовся посол, мабуть, очікуючи таке питання. – Як то кажуть: «Вчасно сміх — не гріх, а без часу, і молитва ні до чого».

Ти диви – і прислів'я приготував.

– Добре, – Угедей жестом відпустив посла.

Кланяючись і задкуючи той пішов.

Ледве зачинилися за ним двері, в залу влетіла розлючена Аміра.

– Навіщо він приходив!

Жінки! Потрібно віддати розпорядження, щоб ханші заборонили відвідувати зал для аудієнцій, краще взагалі залишати жіночу половину.

– Для того, навіщо і всі! – Угедей не приховував роздратування. Так, Аміра носить під серцем його первістка, але будь-яка жінка повинна знати своє місце!

– Ти обіцяв мені зустрітися з шейхом Убаром, пам'ятаєш? Він щодня приходить до палацу, а в тебе завжди знаходяться важливіші справи!

Ну що ти з нею робитимеш! «Дружині волю дати – так не вгамувати», – тьху ти! Заразився приказками від посла.

– Веди свого шейха.