29. Запрошуй.

– Запрошуй.                                                                                     

Чорношкірий раб-євнух із далекої планети Бакеланд вклонився, прийнявши розпорядження. Виглянув за двері, прокричав щось хрипким фальцетом, невдовзі на порозі з'явився лисий цинтіанець. На перший погляд, це був майже типовий представник своєї касти, які на Цинті відрізнялися навіть за зовнішністю: сіра, вся в складках шкіра, що виглядала в'ялою навіть у молодому віці, чотирипалі руки з двома відставленими пальцями та босі ноги, густо вкриті шерстю. Але в цього представника шерсть була білосніжною, що, як кажуть, є величезною рідкістю на Цинті. Мабуть, фарбується?»

Цинтіанець вклонився, дозволяючи у всіх подробицях розглянути лисий череп, аж до потилиці.

– Велика ханша Борте-ханум.                                                                 

Борте відпустила євнуха, жестом наказала мохноногому наблизитися.

Рухався той смішно, дрібними кроками, та ще й шерсть тихо шелестіла, коли терлася об довгі підлоги верхнього халата.

Наблизившись, мохноногий знову вклонився, від нього пахло чимось знайомим… рослинним… каніфоль! Борте згадала – цинтіанці люблять натирати їй свою шерсть, тільки вона не пам'ятала для чого. Чи то данина моді, чи щось релігійне.

Дочекавшись її дозволу, сірошкірий сів, підігнувши під себе ноги і не забувши пригладити шерсть.

– Ви звали мене, Борте-ханум.                  

Ханша кивнула.                                                                                    

– Звала і, якщо ти справді бачиш майбутнє, як то кажуть про вас, вже знаєш навіщо.

Цинтіанець покрутився, влаштовуючись зручніше, знову пригладив шерсть, яка неслухняно стирчала.

– Ми не гадаємо на себе і свою долю, але не треба бути віщуном, щоб зрозуміти предмет твого занепокоєння. Твій син та майбутні вибори.

– Так! – видихнула, ледве не вигукнула Борте. – Чи можеш сказати, що на нас, на нього чекає? Якщо щось погане, як уникнути цього. Якщо гарне, як наблизити, зробити вірогіднішим! Тільки так, щоб напевно!

Віщун дивився на неї, не блимаючи. Та власне, як би він міг блимати, коли замість очей у очниці були вставлені імпланти. Один із лінзами, схожий на окуляр, другий опуклий, закритий пелюстковою шторкою.

Хоча, може, дивився зовсім не на неї.                                         

– Передбачення майбутнього – тонка матерія. Жоден віщун не дасть тобі гарантій здійснення тієї чи іншої події, стовідсоткової ймовірності саме побаченого варіанта майбутнього.

– Як зручно! – не могла утриматися Борте.                                                     

– Справа не в наших здібностях, умінні, або відсутності їх. Ми живемо не в міхурі і не на безлюдному острові, будь-яка подія впливає на інші та має наслідки. Навіть наша зустріч із тобою. І прорахувати всі ланцюжки та наслідки, на це не здатна ні  будь яка істота з тих що нині живуть, ні найсучасніший комп'ютер галеністів.

– Тобто зараз ти мені розповіси майбутнє, але воно зовсім не обов'язково відбудеться!

Мохноногий вклонився.                                                                           

– Велика ханша все правильно зрозуміла.                                                              

– І що ж заважає тобі наплести все, що хочу почути, здобути нагороду та піти.

– Нічого і все.                                                                                   

– Як це?                                                                                               

– Моя репутація. Те, що не можна купити, отримати у спадок, або вкрасти. Її можна тільки заслужити, а в такій справі, як наша – заслужити десятками років та тисячами вірних пророцтв. Я не ризикуватиму своєю репутацією, особливо з такою людиною, як ти, велика ханша. Тим більше, що може зараз стоїть питання не тільки про репутацію, а й про моє життя.

І з погляду не зрозумієш, правду говорить чи лукавить, а то й ціну набиває. Ну щодо ціни, це точно.

– Що ж ти пропонуєш?

– Я погадаю, велика ханша, на твого сина – хана Угедея, я навіть дам пораду, але слідувати їй, чи ні, це маєш вирішити вже ти, причому розуміючи, що можеш зробити тільки гірше.

От шельма! Борте почувала себе обдуреною. І не причепишся, начебто все правильно говорить.

Вона наважилася.

– Гаразд, гадай, а там подивимося.

– Мені потрібний аванс.

Або здалося, або шторка на другому оці почала рухатися.

Не дивлячись, Борте зірвала з шиї один з ланцюжків, кинула до волохатих ніг.

– Починай вже!

Не здалося, шторка розкрилася, показавши щось схоже на фасеткове око комахи. Бульбашки з яких воно складалося (напевно, у них була якась наукова назва) засяяли, і в ту ж мить, між Борте і віщуном з'явилося безліч голографічних зображень. Сторінки з текстом, геометричні фігури: від найпростішого куба, до всіляких тетраедрів і октаедрів, пружини, флаєра, зорельоти, книги, інфокристали, тварини і люди, тільки но погляд встигав на чомусь сфокусуватися, як об'ємне зображення зникало, щоб змінитися іншим.

– Отже, що ти хочеш дізнатися? – голос віщуна змінився, став низьким, глухим, до того ж Борте могла присягнути – губи того не ворухнулися.

Ханша про себе посміхнулася – що не кажи, а атмосферу цинтіанці створювати вміли.

– Мій син - Угедей найближчим часом стане каганом?

Рух предметів прискорився, невдовзі вони злилися в строкату масу, яка шалено оберталася, з маси вирвався самотній листок, покружлявши, він завмер перед віщуном.

– «На все воля Божа: і на печі лежачи помреш, і в битві Бог помилує»*, – сказав він так само, не розтискаючи губ. * ( Толстой Л. Н., «Війна і мир»)

Зізнатися, Борте й не чекала однозначної відповіді. Якщо вірити їхнім словам, віщуни-цинтіанці відповідали про майбутнє словами з минулого. Це могли бути уривки з віршів, романів, або з газетних статей, чи рекламні слогани. Якась складна система, імплантована в мозок, знаходила потрібну цитату у купі даних і видавала у вигляді аркуша із написом; віщуну залишалося лише прочитати, та й пояснити.