27. Маленький вартанець присів, уникаючи захвату

Маленький вартанець присів, уникаючи захвату. Він і до цього дихав супернику в підборіддя, зараз же голена верхівка голови опинилася зовсім на рівні пупка противника, рука останнього ковзнула по спітнілому плечу, в невдалій спробі провести захват.

Вартанець обхопив ноги того, хто стояв перед ним, і потяг на себе. Падаючи, противник зміг повалити і його. Схватка перемістилася у партер.

– Давай, давай, на больовий! – кричав Джучи разом з усіма.

Хан відчував, що кров прилила до його обличчя, та що до обличчя, у нього навіть встав. Ось воно – справжнє життя, яке завжди боротьба! Так, іноді можна отримати здачі, навіть опинитися на підлозі, але після цього головне піднятися і з подвійною силою вгризтися в горлянку суперника. Перемогти, принизити, покарати, вбити! Вай! Тільки заради цього варто жити справжньому чоловікові! Ну, ще заради влади… і грошей, які дають жити, як хочеш, як гідно. Саме таке життя вів його легендарний дід, який з вождя злиденного племені, став володарем половини космосу. І він – Джучи, гідний онук продовжить справу предка, і перевершить його, поставивши на коліна частину космосу що залишилася.

Давно, давно безтурботно живуть бормотальники білорясі та Співдружність, надто прямі мають спини, настав час навчити їх згинатися.

– Знаєш, Західа спеціально вивели як борця, чаклуни-галеністи, щось зробили ще коли він сидів у утробі матері. Мені розповідали, але я не запам'ятав, здається пришвидшена реакція, ну ще сила та зріст.

Суперники якраз піднялися з підлоги і зараз стояли один проти одного, важко дихаючи і приміряючись.

– Чому ж чаклуни не зробили його чотирируким?

– Яким! – здивувався Джучи, та так, що навіть відірвався від поєдинку, щоб подивитись на співрозмовника.

Співрозмовником був хан Белгутей, намісник систем: Каюк, Ікла Вероніки, Щаслива та ще двох – улус солідний. У кожній системі щонайменше по три населених планети, крім супутників і астероїдів. До того ж на Ікла Вероніки (от ще чудна назва) припадало майже двадцять відсотків світового видобуття диспрозію.

– З чотирма руками, – Белгутей зніяковів, – хіба не отримає такий борець перевагу?

Джучи деякий час розглядав хана. Чи не жартує? Ні, схоже серйозний. Вай, як можна бути таким невігласом у шляхетному мистецтві боротьби.

– Захид, – для наочності Джучи навіть тицьнув пальцем у борця, якому таки вдалося зловити шию противника у захват. М'язи були напружені в обох, ще трохи й луснуть. Тільки у Захида на руці, що стискала шию суперника, а у вартанця на цій самій шиї. Зважаючи на все, шия перемагала, бо вартанець повільно, але впевнено вивільнявся. – Захид – людина на дев'яносто п'ять частин зі ста, будь інакше, вай, якби хоч на частину менше, його ніколи не допустили б до значних боїв. А з чотирма руками, яка це людина?

– Але ж це зовсім не людина, – Белгутей вказав на вартанця, який остаточно вирвався, точніше вислизнув – у гарячці бою вартанці виробляли смердючий, зате дуже рясний і слизький піт, він покривав їх тіло з голови до п'ят, через що було важко просто схопити вартанця, не кажучи вже про те, щоб утримати; чим інопланетяни і користувалися.

– Вартанець, – кивнув Джучи, на сто частин зі ста представник свого виду, це можна. Вай, хто ж винен, що їхня раса самою природою пристосована для боротьби.

Немов підтверджуючи слова Джучи, невисокий інопланетянин підхопив на голову вищу, та ще важчу людину (на дев'яносто п'ять відсотків) і легко перекинув її через себе. Вдарившись об покриття, якраз по центру круглого логотипу спонсора, людина видала звук, схожий на крякання.

Натовп зустрів це дружним ревом, з якого не можна було зрозуміти – радіють глядачі, або засмучуються.

Деякий час обидва хани спостерігали за поєдинком. Рослий Захид стрімко підхопився, не дозволяючи супернику осідлати себе.

– Ще в нього руки довші, ніж для такого тіла, – зауважив Белгутей.                  

– Вай, вартанець, – погодився Джучи.                                                                 

– А що означає його татуювання?                                                                       

Окрім поту, у боротьбі шкіра вартанців теж мінялася, вона блідніла, наче вицвітаючи. І чорні плутанні лінії татуювання проступали особливо чітко.

– Пес його знає!                                                                                                   

Суперники знову опинилися на підлозі. Маленький вартанець, незважаючи на те, що знаходився знизу, схоже, був господарем ситуації. Принаймні його суперник пихкав, брикався і виглядав не найкращим чином.

– То як щодо моєї справи? – прокашлявся Белгутей.                                        

Джучи знову відірвався від поєдинку, щоб подивитися на нього.                                             

– Ти хочеш стати намісником Онона, – молодий хан розвів руки, наче вказуючи на планету.

– Натомість я проголосую за тебе на курултаї.                                                                  

– А якщо я не стану каганом?                                                                                                 

– Тоді я не отримаю намісництва.                                                                                        

– Намісником зараз Субудай, – нагадав Джучи, – він почав служити ще за мого діда.

Хан Белгутей знизав плечима.                                                                                        

– Субудай старий, він давно заслужив почесний відпочинок.                                          

Белгутей не згадав, що Субудай незабаром порідниться з ханом Угедеєм, і чи потрібна Джучи така людина поруч.

Джучи перевів погляд на борців, знову на співрозмовника.

– Ти вже маєш гарний улус, чому Онон?