17. Привіт дорогі мої, трояндові глядачі!

«Привіт дорогі мої, трояндові глядачі! Головна новина останніх тижнів – Великий курултай, і ось сьогодні, лавандові мої, не побоюсь цього слова – цвіт каганату зібрався для найбільшої події, яка передує курултаю. Як же вам пощастило, хризантемні, що ваш покірний слуга теж тут!»

Юрту поставили у найбільшому – бальному залі палацу.

Мунке не пригадував, щоб за час правління Хасара тут хоч раз влаштовувалися бали, а за Єсугея, тим більше. Проте – зал був і назва теж.

Парадні чоботи зі шкіри вартанського алігатора, ціною в дві місячні платні Мунке, якраз для таких подій, натирали нещадно, хоч пройшовся всього-нічого, від стоянки флаєрів до палацу. Ех, треба частіше носити!

Полог у юрти був опущений, але все, що робилося всередині, можна було бачити на величезних екранах, які висіли по периметру зали.

Незважаючи на розміри, у приміщенні не було, як то кажуть, яблуку куди впасти.

«Де тіснота – там маята», – подумав Мунке.

Будь-хто, хто більш-менш чогось значив, або хотів, щоб інші думали так, зробив усе, щоб потрапити сьогодні сюди.

А ось Мунке – раднику намісника столиці не довелося напружуватись, як і ханам – учасникам курултаю. На відміну від інших гостей, хани сиділи на самому почесному місці – біля входу в юрту, а попереду інших, на різьблених стільцях: Угедей з Джучи.

«А зараз, конвалійні мої, ми бачимо білосніжного сагайгака, спеціально вирощеного якраз для такої події!

Сагайгака веде особисто верховний шаман, він проведе і сам ритуал. Згідно з давніми книгами та завітами предків!»

Тварина упиралася копитами і трясла рогатою головою, мабуть, відчуваючи свою долю. М-да, перед смертю – життя завжди коротке.

По-доброму, його варто було б напоїти заспокійливим, тільки от одурманена жертва навряд чи стане до вподоби Роздавачеві благ і Карателю Кюк-Тенгрі.

– Шкода.

Юлдуз стояла поряд з Мунке, нижня частина обличчя прихована за напівпрозорою вуаллю, відкриті ж очі підведені так жирно, що здаються вдвічі більшими. Коли тільки встигла проштовхатися до нього.

– Ти що тут робиш? — Мунке, ніби натякаючи, вказав на жіночу половину зали, сповна заповнену вуалями під величезними, намальованими очима.

– Звідти погано видно.

– Звідусіль нормально видно, екрани для цього!

– І там мене постійно щипають за боки.

– Кому твої худі боки потрібні!

Сагайгак вбрикнув, та так, що копита ледь не зачепили Джучи. Натовп ахнув, а молодий хан навіть не ворухнувся.

«Шкода, – подумав Мунке, – один удар копитом, і скільки б проблем вирішилося».

«Бачили, бачили, стокроткові мої! Яка витримка, який льодяний спокій, справді, хан Джучи гідний онук славного діда!

Наразі, як ми всі бачимо, жертовну тварину вводять у юрту, вхід якої дивиться на схід. Все, як у наших кочівників-предків. Після чого, айстрові, сагайгака слід убити одним ударом у серце. Це дуже…»

– Ти їси ковбасу?

– Ну.

– І сальтисон, і реберця в гранатовому соку?

– А це тут до чого?

– До того, що для цього теж убивають сагайгака! – Мунке набридло скиглення Юлдуз, яка шкодувала тварину весь час, поки того не завели до юрти, і навіть деякий час після.

– Так їх же спеціально вирощують, на м'ясо.

– А цього спеціально ростили для жертви і, повір, життя в нього було набагато краще м'ясних родичів. Добірна їжа, особистий ветеринар, масажист.

– Масажист?

– Так.

– Навіщо?

Мунке зніяковів. А справді, навіщо?

– Не знаю, звичай такий!

«Так, так, так, чорнобривцеві, ви бачили, одним ударом! Воістину, верховний шаман Лхагвасурен великий майстер!

Тепер ми бачимо, як помічники шамана розпорюють черево тварини. Процедура, яскірові, також потребує певної майстерності, бо треба у жодному разі не пошкодити внутрішні органи».

– Все? Все?

Юлдуз відвернулася від юрти, в якій відбувалося жертвопринесення, але не від екранів, на яких можна було його спостерігати у всіх подробицях. Втім, дівчина для надійності заплющила очі долонями.

– Ні, – жреці вивалили нутрощі, і верховний схилився над ними, ледь не обнюхуючи, хоча, може й нюхав.

– Скажеш, коли все? – не вгамувалася Юлдуз.

На них уже почали обертатися та цикати.

– Навіщо взагалі прийшла?

– Цікаво, – долинуло з-під долонь.

– Зараз теж?

– А що, вже все?

«Отже, гіацинтові, схоже верховний шаман, готовий назвати дату «щасливого місяця», а саме день, коли боги благословляють обрання кагана, точніше – ніч. І це…»

– Можеш дивитися.

Екрани показували шамана, крупним планом, потім його замінив календар.

Мунке прикинув – майже місяць. Ніч виборів за двадцять сім днів, включаючи сьогоднішній.

Невідомо, що там сказали нутрощі, але дата обрана цілком вдало. Не надто пізно, але й не рано, щоб усі могли визначитись і – найголовніше – домовитися.

Великий рот розкриє, а щасливий — проковтне.

Для кандидатів та їх прихильників це будуть напружені тижні.

«А тепер, ірисові, до світської хроніки.

Годину тому незрівнянна Ембер Стар виступила із заявою, в якій, гм, заявила, тюльпанні, цитую: «Очі б мої не бачили цю брудну свиню!» Під свинею, як розумієте, мімозові, незрівнянна Стар розуміє свого нареченого Раджа Кумпура.

Наші кореспонденти, які цілодобово чергують біля особняка Кумпура, і саме зараз спостерігають, як вантажать і вивозять речі Ембер з будинку нареченого. А це, зауважте, півонієві, більше дюжини флаєрів підвищеної вантажопідйомності. Нагадую, бегонієві, трохи менше місяця тому, ми з вами, із завмиранням наших сердець, спостерігали зворотний процес, а саме ввезення речей Ембер до будинку нареченого, після заручин.