6.

– Куди? – клерк за стійкою реєстрації поправив сіру службову чалму, що сповзла на очі. Від розмотування чалму оберігала емблема космопорту, точніше позолочена брошка у формі емблеми космопорту – витягнутий еліпс корабля на тлі дванадцятипроменевої (священне число) зірки.

– Махді веде нас!                                                           

– А-а, – клерк підвів очі, і мало не ляпнув: «ви з цих».

В принципі, поглянь раніше, зрозумів би одразу. На відміну від інших прихильників істинної віри, ці радикали вважали за краще рядитися в зелене, а ще скрізь тягати з собою палиці паломника, на кожній не менше десятка хусток.

– Мені потрібно заповнити форму, – терпляче пояснив він сивому старцеві – судячи з довжини бороди і палиці, на якій не залишилося вільного місця – старшому в їхній компанії, – а вам вибрати нитку.

– Гадир, хай буде Гадир, – сказав хтось з-за спини сивобородого.

Клерк старанно ввів кінцевий пункт.                                         

– Кількість пасажирів?                                                                      

– За кількістю перших учнів Прихованого!                                                 

– Отже, дванадцять. Обслуга?                                                       

– Махді захищає істинно віруючих!                                                        

Фанатики! Згідно з догматом віри, вторинне явище Прихованого ознаменує початок царства його. Любові, гармонії та загального благоденства, а нечестиві іновірці стануть прислужувати і плазувати перед істинно віруючими. Зеленорясі ж вірять, що із другим пришестям почнеться кінець світу, і що зовсім дивно – чекають на це не менше за інших віруючих в Імама.

– Прихований все бачить, – погодився клерк, водночас розмірковуючи над дивиною – він знав, та й усі знали, іномиряни іноді звали аксумців напівпрезирливо: «білорясі». Дивина полягала в тому, що жоден із шанувальників істинного бога рясу ніколи не носив. Проте слово настільки прижилося, що вони вже й між собою, махдистів, за аналогією, звали «зеленорясі». Клерк похитав головою, відганяючи недоречні на роботі думки. – Вже казав, мені потрібно заповнити форму. Скільки на зорельоті летить із вами навігаторів, скільки стрільців?

– Брат Кураші – колишній капітан, – відповів сивобородий, і хтось з-за його сутулої спини, погоджуючись гмикнув, мабуть, той самий Кураші.

– Охорона, як розумію, також із братів? – якщо так – теж дивина, начебто махдистам заборонено торкатися зброї. Їх навіть до армії не беруть.

– Віра – єдина охорона, а щира молитва – найкращий захист, інших немає і не треба!

– Ви!.. – мало не сказав: «збожеволіли», – подумайте. У Павутині на зорельоти чекають сутності. І чим крупніший корабель, тим більша ймовірність їхнього нападу, – ще не вистачало, тлумачити їм загальновідоме.

– Якби Махді хотів нас озброїти він дав би замість рук бластери! А сутності – таке саме створення Початкового, як і сама Павутина, що зв'язує планети та системи. Створене Батьком не може нашкодити його дітям!

Твердження спірне, але полемізувати з фанатиками – собі дорожче. Зрештою, хочуть вирушати на смерть, хай летять. Цікаво лише, як з такими поглядами вони примудрилися зробили понад десяток хаджей? Швидше за все, на рейсових зорельотах, з гарматами, професійними стрілками та всім належним.

Натисканням клавіші клерк дозволив виліт.

Корабель підлітав до Павутини, точніше до однієї з ниток біля планети Ракка.

Хто створив Павутину – невідомо. Деякі з імамістів вірять, що Прихований, хоча загальновідомо, Павутина була задовго до появи Імама. Тенгріанці, відповідно, віддають цю честь Кюк-Тенгрі. Хтось говорить про давні цивілізації, всіх цих предтеч та інших напівміфічних володарів космосу. Хтось вірить, що була завжди, з'явившись разом із всесвітом. За версією імамістів, всесвіт створив Споконвічний – істота без імені та тіла, батько всього сущого, за тенгріанством – Споконвічного звали Ульгень, і був він батьком Тенгрі. Повертаючись до Павутини, і ті, і інші сходяться, що сьогоднішні мандрівники далеко не перші та не останні її користувачі.

«О, Махді, наш заступнику і покровителю! Зглянься на нас, грішних, і даруй нам ласку удостоїтися честі поклоніння перед тобою!» – затягнув сивобородий Хаджі Хасан.

«О, Махді! Вияви милість свою, настав на шлях істини і даруй стійкість на цьому Шляху!» – дружно підхопили решта, і навіть навігатор – брат Кураші ворушив губами, втім, не відривалися від керування, спрямовуючи гострий ніс зорельота на вхід у нитку.

«О, Махді! Вклади в уста наші правдиві та мудрі слова!»               

«Наповни серця вірою та пізнанням!»                               

«Очисти тіла, уми та душі від бруда!»                                  

«Насильства та злодійства!»                                          

Коротка мить занурення, і ілюзорна бриж прийняла корабель, разом з пасажирами. Далі від навігатора нічого не залежало. Наступного разу його вміння знадобиться наприкінці шляху, при швартуванні зорельоту.

«Розпусти та зради!»                                                   

«Пустослів'я та лихослів'я!»                                              

Усередині Павутини зникали будь-які орієнтири. Замість зірок та сузір'їв – темрява не розбавлена навіть проблиском світла. Хоча, дещо світло випромінювало, щось, чого краще б не було – сутності.

«О, Махді, наш заступнику і покровителю! Наповни наші серця великодушністю та милосердям, щоб ми проявили їх у діях та словах!»

«Даруй нам старанність у служінні тобі!»                                       

«Зміцни нашу відданість тобі та настав нас на істинний шлях!»