4. Хан Бямбат зі свитою розміщений у східному крилі Блакитного Палацу

– Хан Бямбат зі свитою розміщений у східному крилі Блакитного Палацу. У західному хан Нямжаргал.

– Чому не навпаки? Наскільки пам'ятаю, система Гов-чойр – улус Бямбата на заході, поряд із планетами диких окраїнних графств.

– Так, але Бямбат притяг із собою весь гарем – десять дружин і три сотні наложниць, куди я їх!

– А Нямжаргал без гарему?

– Без, він віддає перевагу хлопчикам. До речі, в перший же тиждень здійснив численні візити до найдорожчих будинків відпочинку верхнього ярусу. Ніде не сплатив. Матусі запитують, хто покриє збитки.

Субудай – намісник Онона зітхнув. Рука потяглася до грудей, де під важким халатом із хінської парчі, під шовковою нижньою сорочкою на золотому ланцюжку висів мішечок із волоссям з бороди Прихованого Імаму. У всякому разі, так стверджував Верховний Муфтій Аксума, який особисто надів мішечок на шию Субудаю, коли дві весни тому він прийняв віру в Прихованого.

«О, Махді, на все воля Твоя, і щоб не діялося у світі між зірками, і на тверді планетній, все відбувається з волі і в ім'я тебе, і немає нічого такого, щоб ти не знав, а випробування посилаються лише для зміцнення духу і віри, і немає такого випробування, яке б не прийняв, а прийнявши не подолав істинно віруючий».

Попри звичай, слова молитви не принесли заспокоєння.

Доповідач Мунке посилено тер місце під пов'язкою, де колись було око.

Мунке стояв набагато ближче за належні п'ять кроків, та й спину гнути не думав, не кажучи вже про те, щоб опуститися на коліна.

Які церемонії між ними.

– Чому не поставиш штучне? Кажуть, чаклуни-галеністи творять чудеса. Від справжнього ока не відрізниш, та й бачить краще.

Мунке махнув пухкою рукою.

– Поставлю, якось.

Субудай не вперше питав, навіть пропонував сам оплатити операцію.

І не вперше Мунке відповідав помахом руки.

«Адже ти постарів, старий друже. Постарів, погладшав. Де, де той Мунке – гроза баронів та маркграфів окраїнних світів, що посміли повстати проти влади кагана. Верхи на сагайгаку, в одній руці бластер, в іншій лазерний меч… Чи сумуєш ти за запамороченням битви? За зігнутими спинами переможених ворогів та широко розкритими очима полонянок… обирай будь-яку!»

Субудай скосив обидва – слава Прихованому – ока на скляні двері тристулкової шафи, яка стояла праворуч, вдивляючись у своє відображення.

«І я постарів, став обрюзглий. Рідкісний бойовий сагайгак витримає таку вагу, хіба тягові, які на деяких диких планетах ще запрягають в обозні вози».

– Теж думаєш, за що це тобі? – звичайно, Мунке розумів стан старого бойового товариша.

Субудай відпустив мішечок.

– Головне нового кагана вибрати, а там – на спокій. На віллу, на далекі супутники, буду слуг лупцювати, квіти ростити, живність всяку. Поїдеш зі мною?

Мунке знизав плечима.

– Ми ж спеціально купували вілли по сусідству. Будемо як два старі буркуни, рот їсть – хвіст жиріє.

– Клянуся ім'ям Прихованого, Юлдуз заміж видам і поїду. До речі, де ця вертуха?

– На парад втекла, Валидимира підбила, крутить вона хлопцем, як хоче. Думає – найрозумніша. Але ти не хвилюйся, мої люди супроводжують їх, природно, потай.

– Намучиться з нею Угедей.

Сам того не відаючи, Субудай озвучив думку Мунке, яку той подумав у диспетчерській, коли спостерігав за прибуттям хана.

– Онук великого Єсугея зовсім не те, що син якогось коназа.

Субудай покивав,

– Це так, це так. До речі, куди Угедея визначив?

– Як і домовлялися – квітковий палац. Казарми, свої стайні, повністю автономний і подалі від цікавих очей. Його люди вже заселяються.

– Добре, добре, – Субудай окинув поглядом малу залу для прийомів. Тонкі колони аголдского мармуру, різьблені двері, панелі з аксумського дубу, варганська мозаїка, картини, незмінний портрет Великого Єсугея. Він не став обертатись, бо знав і так, що позаду – трон Хана Ханов, зараз порожній. Спочатку на ньому сидів легендарний Єсугей, доки не перейшов у численні портрети на численних стінах, потім сидів його син Хасар, тепер... один Прихований знає, хто займе трон кагана тепер.

Скільки разів Субудай стояв на місці Мунке із доповідями покійному Хасару, не порахувати, ще більше разів вони усамітнювалися у кімнаті за фонтаном, посидіти за низьким мармуровим столиком, попити чаю, або чогось міцніше, зіграти партію-другу в нарди… чи думав Субудай, що настане той день, коли він буде не стояти, а сидіти перед троном, хай і на незручних сходах.

Хасар, Хасар, говорили тобі численні лікарі, благали молоді наложниці, умовляли друзі та радники. Життя яскраве згоряє, наче фосфорний сірник, життя розмірене довго тліє промасленою скіпкою... кожному Прихований накреслив свій шлях.

– Джучи? – спитав у Мунке, хоча більшість відповідей знав і сам.

– Чекаємо наступного тижня, Жовтий палац уже готовий, супровід, гадаю, у нього буде не менше, ніж у брата.

– Я теж так гадаю.

Хан Джучи – молодший син покійного Хасара від рано померлої Сергелен – коханої дружини. Можливо, тому й коханої, що померла до того, як встигла набриднути. У покійного Хасара діставало синів, але визнаних, від законних дружин – всього двоє, і тепер обидва претендували на каганський трон, який звільнився.

– Жовтий – найдальший палац, – тим часом розвивав очевидне і багаторазово обговорене Мунке. – Краще, коли родичі – подалі, а їжа та енергоблоки – поближче. Хан Джучи відомий своїм… темпераментом, і супровід відповідає господареві. Навряд чи їх зупинить далекість відстані, але все ж…

– Як Джучи прилетить, Сансара – начальника поліції треба буде попередити, бо його нукери, не приведи Прихований, ще заарештують когось з оточення молодого хана, за незнанням, – і знову очевидне, не раз обговорене.

– Попередимо.

– Знаєш, я голубів мріяв завести з дитинства. Але якось не до них було... ще кабачки, кажуть, люди розводять, нові сорти і таке інше, дуже цікаво.