2. Дивіться, мезглянін!

– Дивіться, мезглянін!

Повз них пройшла істота суцільно вкрита роговими пластинами; в нижній частині масивного тулуба, пару пластин прикривала вузька, ледь помітна пов'язка.

– Не показуй пальцем.

– Дань пристойності, – ніби не почувши вчителя, хоча, може, воно так і було, Туган таки тицьнув пальцем у бік клаптя тканини.

Вчитель Хаджі Рахім похитав сивою головою.

– Пов'язка на стегнах мезглян означає приналежність до найвищої знаті. Можливо, перед тобою навіть один із принців прайду.

– Як наші пов'язки, – тим же пальцем Туган показав на білі хустки, які прикрашали довгі палиці обох мандрівників.

Вчитель Рахім знову хитнув головою.

– Наші знаки показують кожному, хто сповідує справжню віру, про здійснення хаджа – відвідування планети Хартум – місця, де останній раз проповідував Прихований Імам, і на яку, згідно з Писанням, він повернеться знову, щоб покарати винних і відрізнити праведних, а в істинності цього немає сумніву.

– Ага, – Туган поправив свою хустку, яка за час подорожі втратила деяку частину первісної білизни.

Поки робив це, відстав від учителя, не вперше, бо в столиці каганату було на що подивитися.

Кількість мешканців була настільки величезною, що місто піднімалося на кілька ярусів, і на стільки ж опускалося під землю. Ближче до неба, звичайно, жили багатії. Про їхні палаци та розкіш, про дивовижних слуг із далеких та ближніх планет, про артефакти стародавніх цивілізацій, що зберігалися в скарбницях численних коназів і шейхів ходили легенди. Але й тут, у середині міста, було на що подивитися. Наприклад – будівлі всіх форм та розмірів. Одна скидалася на величезну раковину, що переливалася в променях штучного світла, інша являла собою шпиль, який пронизував одразу кілька ярусів, та вершина якого губилася у висоті, третя була наче химерне нагромадження напливів, немов пісочна вежа, яку люблять будувати дітлахи на березі. Були й літаючі будинки – своєрідні хмари місця, звідки не проглядався і клаптик неба.

Попри те, що світило планети загороджували вищі яруси, внизу не було темно. Численні рекламні екрани та голопроекції переливалися та сяяли, закликаючи потенційних покупців купити флаєр останньої моделі, сумку модного бренду зі свіжої колекції та мазь від геморою.

І все це було заповнене людьми і не людьми, а ще поспішало, штовхалося та гуло.

Задивившись на вітрину однієї із крамниць, з якій Тугану посміхалася та робила запрошуючи жести напівоголена дівчина, юнак знову відстав від вчителя.

Проштовхавшись крізь натовп, Туган не без зусиль наздогнав сутулу спину старого Хаджі Рахіма, хоча тепер, після паломництва, і сам Туган міг з повним правом поставити перед своїм ім'ям почесне «Хаджі».

Більшість перехожих рухалися назустріч паломникам, до численних підйомників і ліфтів – на одному з вищих ярусів мала розпочатися святкова хода з приводу прибуття на планету хана Угедея – старшого сина покійного кагана Хасара, і одного з основних претендентів на каганський трон.

– Вчителю, може підемо, подивимося, хоч одним оком, га? – Тугану ледве виповнилося сімнадцять, і цікавість юнака була цілком зрозуміла.

– Як говорив Імам Муса в проповіді на Кордофані: «Пуста цікавість без пізнання – є порок ...» і там же: «порок суть – друге ім'я гріха!»

– Скажете теж – гріх, я ж ні вкрасти, ні вбити кого не збираюся. Просто цікаво! Коли ще побачу.

– У тій же проповіді Муса стверджував: «Немає пророків менших та більших, тільки Прихованому відомі шляхи минулого і майбутнього, а в інших обставинах і дрібна провина може стати тим каменем, який викличе лавину!»

Зітхнувши, Туган ще раз глянув угору. На одному з екранів вже почали транслювати ходу – на широкій самохідній стрічки проспекту, яку на час параду зупинили, вже з'явилися вершники на важкорозрізнюваних, але, напевно, дивовижних тваринах. Зітхнувши, Туган поспішив за вчителем.