1. Спочатку з'явився ніс корабля.

Спочатку з'явився ніс корабля. Більше десятка лазерних гармат усівало металевий корпус – вражаюча вогнева міць. Лазери, звичайно, поступаються ракетам у дальності, але в ближньому бою, особливо проти сутностей, саме вони стають вирішальним фактором. Адже тут головне – не відстань, а потужність та скорострільність.

– Слава Роздавачеві Благ, пройшов!

– Прилетів!

– Подяка небесному Кюк-Тенгрі.

– Дістався!

Диспетчерською пройшла хвиля видихів, Мунке автоматично відзначив – щирості в голосах звучало п'ятдесят на п'ятдесят.

Тим часом ханський галеон виринув уже на дві третини. Найбільше зореліт Угедея, як і інші зорельоти, нагадував м'яч для гри в регбі – новомодну гру, правила якої відкопали десь в архівах каганської бібліотеки.

Коли Павутина відпустила корму, яка нічим не відрізнялася від носа, на коротку мить спалахнула частина нитки. Звідси, з диспетчерської, вона виглядала, як ребристий рукав, який волею вищих сил розтягся на десяток кілометрів. З самого галеону (Мунке довелося помандрувати) точка виходу виглядала як величезне озеро, вкрите брижами сірих хвиль.

«Мандруючий дурень краще мудреця, що сидить на місці», – згадалося старе прислів'я.

– Хане Угедей, який він? – гострий дівочий лікоть тицьнув у бік.

Мунке скривився – нагуляний роками безтурботного життя на тепленькому містечку, поряд із Субудаєм, жирок виявився слабкою перепоною на шляху жіночої цікавості.

Зітхнув. «Якщо жінка чого хоче, її і Тенгрі не зупинить».

– З мене на зріст.

– Ще! – дівчина і не думала зупинятися.

– З бородою.

– Ще!

– Ніс прямий.

– Ще!

Кожне своє питання зухвале дівчисько супроводжувало ліктем. Хоча, яке дівчисько – шістнадцять весен, саме час заміж, і наречений он, як раз підлітає.

Мунке відсунувся від невгамовного ліктя.

– Відчепись, скоро сама побачиш.

– А він гарний? – звичайно, дівчина і не думала дослухатися до Мунке. – А коли ти його бачив?

– П'ять весен тому, на планеті Орхон, де Угедей брав першу дружину, – невідомо в який раз терпляче відповів Мунке. Та й зовнішність майбутнього чоловіка дівчинки він їй описував, напевно, вже разів сто.

– Що за звичай такий, не можна бачити дружині майбутнього чоловіка!

Мунке напружився, але лікоть залишився при господині.

– Не тільки дружині, – Мунке почухав місце під пов'язкою, де колись було око. Вибили його в одному з походів, двадцять весен тому, очницю давно затягло диким м'ясом, але все одно свербить. – Зображення, як і відео нащадків великого Єсугея заборонені.

При згадці легендарного кагану Мунке пошукав єдиним оком портрет Хана Ханів. Яса приписувала вивішувати його на східній стіні, винятки становили комори та відхожі місця, там дозволялося не чіпляти. Окрім цього, вважалося дуже важливим всіляко прикрашати зображення кагана. Золоті рами, оздоблені коштовним камінням та сяючими перлами, іноді коштували дорожче за сам маєток, де висів портрет.

У диспетчерській космодрому, звичайно, всього цього не було. Простий портрет у пластиковій рамі. Засновник каганату виглядав на ньому суворим, але мудрим, як батько.

Мунке згадав, як вони із Субудаєм – батьком дівчини, тоді молоді батури, вперше побачили Великого кагана. Єсугей трапезував. Руками відламував шматки м'яса від цілої, напівсирої (Хан Ханів віддавав перевагу м'ясу із кров'ю) туші барана і засовував собі в рот – він завжди відрізнявся відмінним апетитом. У перерві між ребром та лопаткою, жирною рукою було підписано указ, і дві тисячі нукерів флагманського зорельоту «Незламний», які посміли висловити невдоволення з приводу розподілу здобичі, вирушили у відкритий космос.

– Чому? – від спогадів відволікла нестерпна супроводжуюча. Ох, намучиться із нею Угедей… «Сідло – прикраса сагайгака, дружина – прикраса життя». Може й так, може тому Мунке жодного разу не одружився, куди йому стільки прикрас.

– Що чому? – рука звично потяглася до пов'язки, поправила.

– Чому зображення заборонено?

Сама ж знає відповідь!

– Щоб ворожі шамани, чаклуни та книжники не навели пристріт, чи не зашкодили іншим способом нащадкам Хана Ханів.

– А чому тоді його зображення можна? – струснувши косами, дівчина вказала на портрет.

У пошуках співчуття, Мунке скосив єдине око на Валидимира. Напевно, дівчинка сама вмовила хлопця супроводжувати її в диспетчерську, і напевно її батько про це ані слухом, ані духом.

Відчувши увагу Мунке, Валидимир поспішно перевів погляд на екран, на якому галеон, всіяний гарматами, мов їжак голками підлітав до планети. До цього юнак дивився на Юлдуз – допитливу наречену, чужу наречену…

У хлопця свої проблеми, куди йому до проблем нещасного, товстого, одноокого Мунке.

– Хан Ханів Єсугей настільки великий, що його не може взяти жодний недобрий погляд, чи наговір…

– Ну так, а ще він мертвий, – перебила дівчина.

Мунке обвів оком диспетчерську – кілька людей придушило смішок.

Молодість, молодість... щастить тобі, безтурботна Юлдуз, що не живеш за часів правління Великого кагана. І за менші провини Хан Ханів відправляв щасливчиків у відкритий космос. Так, саме щасливчиків, адже іншим винним, спеціально навчені люди притягували п'яти до потилиці доти, доки не ламався хребет.

– Чому на Туве? – знову вирвав із роздумів дівочий голосок.

«Невже старію? Знаходжу втіху та інтерес у подіях минулого, того дивись бурчати почну…»

– Що?

– Чому хан Угедей живе там, а не в столиці, він же син кагана?

От чортівка – знає ж відповідь, або їй приносить задоволення знущатися над старим Мунке.

– Син Великого Єсугея – каган Хасар у мудрості своїй дав кожному із синів в управління улус…

– Ага, тільки Угедею дістався улус у дупі світу!

– Юлдуз!

Вже вся диспетчерська, виявляючи чудеса мужності, намагалася стримати сміх; останній перемагав – часті смішки раз у раз проривалися крізь зімкнуті губи.